Душ для голубів

Липневий ранок був безвітряний і обіцяв спекотливий день. Тополі, що рос­туть у нашому дворі, дають багату тінь, але й вона не рятувала. Повітря було спе- котне, і легкий вітрець, який іноді налітав, не мав сили перед липневою задухою. Навіть горобці сиділи, настовбурчившись, наче дрімали. З сусіцнього під’їзду лі­ниво вийшов кіт, потягнувся, озирнувся. Зазвичай, виходячи, цей бешкетник бі­гає по дворі, лякає малечу, наскакує на голубів, але зараз він не виявив жодної уваги до горобців, що сиділи неподалік. Він заліз під лавку, де ввечері бабусі об­мінюються новинами, і заснув.

Далеко від дому іти не хотілося, але кликали справи, і я вийшов на проспект. Із заздрістю я дивився на вікна, під якими біліли ящики кондиціонерів. Один із них працював просто у мене над головою. Він підтримував прохолоду в офісі по­важної комерційної установи. Працював кондиціонер сумлінно. Стосовно люди­ни звичайно кажуть: піт градом котиться. І справді, з тонкої пластикової трубки кондиціонера на тротуар капотіла вода. Це танули шматочки льоду. На асфальті утворилася невеличка калюжа, яка привабила до себе голубів. Вони топтали лап­ками воду, радісно воркували, крутили головами і анітрохи не боялися крапель, що падали з кондиціонера.

Я зупинився подивитися на кумедну картину. Зібралося ще декілька роззяв. Здавалося, вони і думати забули про спекотний день, що наближався.

— Це ж треба! Справжнісінький душ для голубів! — сказав хтось із чоловіків.

Після цих слів люди, посміхаючись, почали розходитись у своїх справах. Пі­шов своєю дорогою і я. Настрій поліпшився. Здавалося, що це не голуби, а я одержав насолоду від вуличного купання.