ЕЗОП — ЛЕГЕНДАРНИЙ БАЙКАР

І варіант

Багата й різноманітна художня література. Серед цієї різномані­тності жанрів виділяються особливі авторські твори, зрощені на на­родному ґрунті. Це байки. Алегоричн твори повчального змісту допомагали людині подивитися у дзеркало, що відбивало всі вади людської вдачі.

Першим байкарем вважають давньогрецького раба Езопа. Це він в образах тварин приховав людей із їхг'ми поширеними недоліка­ми характеру, ганебними вчинками та ін. Традиції Езопа потім продовжили інші байкарі світу.

Про мудрість кульгавого раба з острова Самос складали леген­ди. За цими легендами, стверджують, що життя Езопа мало трагіч­ний кінець. Його кинули зі скелі за те, г^то той висміяв у творах жерців. Тільки не знали кати байкаря, що він за. ишиться безсмерт­ним у пам’яті людей. Люди всього світу і досі знають його ім’я.та байки.

Герої байок Езопа — це тварини, комахи, люди, боги, природні явища. Сюжети цих легендарних творів мандрують світом, повча­ючи людей. Езоп — перший і легендарний байкар. Він залишив вагомий внесок до величезної скарбниці світової літератури.

II    варіант

Байка — коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання, в якому закладено дидактичний зміст. Ф. Прокопович називав байкою коротку притчу або розповідь, хоч не істинну, але вигадану правдопо­дібно, яка служить для повчання людей. У байці дійові особи, крім людей, «звірі, птахи, риби та інші неживі предмети, які у байці от­римують здібність діяти і відчувати».

Як літературний жанр байка пройшла складний шлях. Про пер­шого у світі байкаря вченим і досить нічого не відомо. Традиційно виникнення байок пов’язують із давньогрецьким рабом-байкарем Езопом, який, імовірно, жив у 6-5 ст. до н. е. На цьому етапі байки були різновидом усної народної творчості, тобто поширювалися в усній формі без вказівки на автора.

Звідки ж ми знаємо про байки Езопа? Справа в тому, що пізніше вони були зібрані у велику збірку, призначену для потреб риторич­ної школи. Цікаво, що від імені байкаря Езопа походить і вислів «езопова мова», що означає алегоричну, завуальовану розповідь.

Пізніше байка занепала і впродовж середньовіччя не змогла підне­стися на колишню висоту мистецького й суспільно-політичного зву­чання. Перші байки мали прозаїчну форму і тільки пізніше офор­милася віршова байка.

Літературна байка прийшла на Русь ще за часів Ярослава Муд­рого. Існували й українські народні байки, які побутували, а част­ково й зараз побутують в народному середовищі. Походили вони, як правило, від казок про тварин. За змістом вони були короткі й розповідали про одну подію.

Дійовими особами були майже виключно звірі, птахи, комахи, які передавали людську вдачу, риси характеру людей. Байки на­родні, як і літературні, закінчувалися повчанням. Так, наприклад байка «Хвалькувата муха», в якій розповідалося про ліниву муху, що роз’їжджала на рогах волів, а потім вихвалялася своєю роботою, закінчується таким висновком: «Що вартий чоловік, котрий чужою працею хвалиться? »

Давню й багату традицію має байка в Україні. Перші байки зу­стрічаються у шкільних риториках, створених триста-чотириста років тому. Раніше писання байок на запозичений сюжет було в школах традицією.

Значний внесок у розвиток байки зробив Г. Сковорода. У збірці « Бай­ки харківські» містилися прозові твори, але були вони такі мудро- повчальні, що інколи висновки перевищували сюжет в кілька разів. Послідовниками Г. Сковороди були П. Гулак-Артемовський, Є. Гре­бінка, Л. Глібов.

У роки Другої світової війни, коли відроджувався невмирущий український гумор, байка стала дійовою силою. У післявоєнний час у цьому жанрі працюють М. Годованець, І. Манжара, П. Ключина та інші. В останній час з’являються коротенькі баєчки-приповідки, що їх називають «ліліпутами». Стають популярними байки-епіграми, байки-памфлети.