МУДРА ПОСМІШКА БАБУСІ

І варіант

Здавна існує народна легенда про старих людей. У ній розпові­дається, що раніше старих людей кидали зі скель. Це тривало доти, поки одна донька не заховала свою матусю в печері. Одного дня своєю порадою стара жінка врятувала плем’я від голоду. Донька зізналася, що де зробила її мати. І плем’я зрозуміло, що старі люди їм дуже потрібні завдяки своєму досвіду та мудрості.

Ми з повагою ставимося до дідусів та бабусь. Ці мудрі люди прожили нелегке життя, виростили наших батьків, піклуються про нас — онуків і правнуків. Вони знають все-все, тому цікаво слухати їхні розповіді.

Особисто я дуже люблю свою бабусю. Вона в мене сучасна. Мені подобається, що бабуся не читає нотацій, а мозке просто порадити. А ще вона смачно готує. Коли я приходжу зі школи, то бабуся мене зустрічає з мудрою посмішкою. На душі одразу стає тепло й при­ємно. Цінуйте, поважайте й любіть своїх бабусь!

II    варіант

Можливо, заздрість — це погане почуття, але саме воно виникало у мене під час розповідей однокласниці Марини. Сім’я Марини така сама, як і у мене: мати, батько, молодша сестра і сама вона. Батьки весь день на роботі, приходять втомлені, іноді роздратовані. Раніше, коли дівчатка були ще малі, їм щастило більше — батьки хоч раз на тиждень організовували сімейний відпочинок. Тоді всі йшли до пар­ку або в кінотеатр. Часи змінилися: родині треба було якось вижити у скрутних обставинах.

Батьки відкрили свій магазин, потім ще один — і вільного часу майже не залишалося. Маринці та її сестрі пощастило, бозними завж­ди поруч була добра бабуся. Вона була за маму і батька водночас — пе­ревіряла домашнє завдання, допомагала готувати виступи гуртка, в який сама і записала дівчат, смажила, варила, прибирала і, найго­ловніше, була мудрою порадницею.

Свою бабусю я бачила кілька разів за життя. Вона жила далеко у селі, а тому приїжджала нечасто.

Чесно кажучи, саму бабусю я майже не пам’ятала, проте смак домашнього сиру, вареників із вишнею завжди викликав у спога­дах образ цієї маленької і надзвичайно доброї жінки.

Цього року сталася подія, на яку ми з сестрою так довго чекали. Настали літні канікули, і ми нарешті поїхали в гості до бабусі. Опи­сати словами красу навколишньої природи, мабуть, неможливо. Зга­дуються слова Марійки Підгірянки:

Ой селом-селом Зелено кругом:

У садках втнуло,

Кожне дерево вдягнуло Зелений шолом...

Бабуся радісно зустріла нас. Скільки обіймів, скільки сліз щастя було в той день!

Хоча й ми звикли прокидатися рано, бабуся все одно випереджа­ла нас. Адже у неї було велике господарство: город, курки, корова Маня. Довга й виснажлива праця не могли не вплинути на нашу рідненьку, але вона і хвилинку не могла посидіти без справи. Готува­ти сніданок доводилося не тільки для нас, а й для всієї худоби. А ми, втомлені свіжим повітрям, з ранку до вечора бігали зеленими доріж­ками, купалися у водоймищі, навіть забуваючи про нашу бабусю. Коли вона просила поговорити або допомогти чимось, ми бігли на вулицю до друзів. Одного разу ми прокинулися, але не побачили вже звичного для нас сніданку. Забігши до бабусиної кімнати, ми пере­лякалися. Рідненька наша лежала у ліжку й стогнала. Ми спитали: «Що з тобою? Як тобі допомогти?» Бабуся відповіла, що вона незду­жала — схопило спину так, що не було.гили піднятися. Вона попро­сила допомоги. Легковажність наша зникла раптово, ніби її не було й зовсім. Ми попросили сусіда вивести Маню на пасовисько, нагодува­ли курей, накопали картоплі й приготували смачний сніданок-обід. День минув дуже швидко, оскільки був витрачений не на розваги, а на корисні справи. А ввечері бабуся розповіла нам казочку про чарі­вне відеречко. Його купила одній дівчинці мати і попросила набрати картоплі. Потім мати з донькою посадили картоплю у землю. Кожно­го дня дівчинка прибігала подивитися, як росте картопля, поливала її з відерця, підпушувала старанно землю, оббирала кожну бур’яни­ну. Минули дні: мама сказала, що прийшов уже чарівний час для чарівного відеречка. Вона копнула перший кущик, а на ньому висіло замість однієї багато картоплі. Насправді чарівним було не відереч­ко, а працелюбна й старанна людина, яка створила диво своїми рука­ми. «Руки малі, та до роботи вдалі», — закінчила історію бабуся й усміхнулася. Ми зрозуміли, як нечемно поводили себе раніше, ніби дві панночки. Не тільки бабуся має оберігати нас, але й ми її.