Синиця і струмок (діалог)

—  Ти далеко, струмочку, побіг? Сонечко ледве-ледве доторкнулося своїм про­мінням крижинок, а ти вже тут як тут.

—  Недалеко біжу, у луки, подивитися, як весна господарює. А ти, синице, чому ні світ ні зоря прокинулася?

—  Та треба ж родині корм знайти. А на луках, куди й ти поспішаєш, його вже зараз дуже багато. Поки долечу, сніг ще більше розтане. Ось і буде чим поживитися.

—    Виходить, і птахам сонечко допомагає переборювати безкорм’я?

—    І сонечко, і ти, струмочку!

—    Яким чином?

—  Ти напоїш луки. Піднімуться напрочуд відмінні сходи. Буде врожай і лю­дям, і птахам.

—    А у тебе, синице, дзвінкий голос, майже як у мене.

—    Давай-но разом про щось заспіваємо!

—    Давай, я не проти того. Про весну, про сонце і тепло.

—  Адже коли потеплішає, ти, струмочку, геть-чисто висохнеш і ні з ким мені буде співати.

—    Почнуться дощі, і задзеленчать навкруги струмки. І тобі не буде самотньо.

—  А майбутньою весною ми знову зустрінемося з тобою, струмочку, і заново придумаємо пісеньку.