Загадка Езопа

За переказами, основоположником байки вважається давньогрецький му­дрець Езоп, який жив у VI столітті до н. е. Жодних достовірних свідчень про нього немає. Зате існує багато легенд про життя цього мудрого співця.

Давні греки вимовляли його ім’я інакше — Айсопос. За легендами, він був рабом-невільником, не греком, а чужоземцем — фракійцем чи фрігійцем. Ле­гендою створено і зовнішність Езопа: бородатий чоловік з великою головою, з довгим носом. Ходив, важко перевалюючись, адже був кульгавий, мав велике черево, а на спині горб.

Давня Греція — рабовласницька держава. Рабами там були цілі покоління. Езоп-невільник був розумніший, талановитіший за своїх хазяїв, але заявити про свої людські права він міг лише посередництвом байки. У своїх творах Езоп ви­сміював жадібність, дурість, зарозумілість, брехливість і багато інших людських вад. Здавна його твори приваблювали людей своєю мудрістю. Та й у житті він дивував своїми мудрими вчинками і висловами.

Збереглася легенда про випадок із життя Езопа. Хазяїн послав його у спра­вах, а дорогою мудреця зустрів суддя.

—    Куди ти йдеш? — суворо запитав суддя.

—    Не знаю, — відповів Езоп.

Ця відповідь здалася підозрілою, і суддя наказав відвести Езопа до в’язниці.

—  Я ж сказав щиру правду, — запевняв Езоп. — Звідки мені було знати, що я потраплю до в’язниці.

Суддя змушений був відпустити мудреця.

в іншій легенді розповідається, що якось Езоп прибув у Дельфи. Там у сво­їх виступах байкар дорікав дельфійцям за те, що вони не сіють, не жнуть, живуть дармоїдами, харчуються за рахунок жертв, які приносять Аполлонові з усієї Гре­ції. Ображені жерці храму, де Езоп ночував, підкинули йому золоту чашу, звину­ватили у крадіжці і вирішили скинути зі скелі. Та навіть перед такою страшною смертю Езоп розповів дельфійцям байку про те, як один селянин вирішив хоч на старості літ побувати у великому місті. Його дорослі сини запрягли у візок не коня, а ослів, які самі знали дорогу до міста. У дорозі селянина застала негода і ніч, осли заблукали і завезли старого на край урвища. «Владико Зевсе, — заво-

лав селянин, — за що мені така зла доля? Добре ще б від коня, а то від парши­вих ослів!»

Свою останню байку Езоп закінчив словами, що йому прикро від того, що приймає смерть не від рук гідних людей, а від негідних віслюків.

Мабуть, ми вже ніколи не дізнаємось, як насправді жив Езоп, який вигляд мав. Але нам достеменно відомо, що він був людиною мудрою, доброю і гор­дою. Про це найкраще говорять близько 650 байок, які він написав і залишив у спадок нащадкам.