ЯК СТВОРЮВАВСЯ ШЕДЕВР

У будь-якому місці на землі, де колись жив Левітан, вам ск жуть, що саме тут писалися найбільш відомі його картини.

Саме такі слова ви почуєте й у Плесі. Більшість шедеврів, ство­рених у ті роки, які принесли міцну славу пейзажисту, або нарс- джувалися за плеськими етюдами, або навіяні мотивами цього міс­течка.

Місто Плес брало участь у створенні картини «Над вічним спо­коєм». Навіть зараз, коли ми піднімемося на гору, що названа на честь Левітана, усе стане зрозумілим.

Старої церкви давно вже немає. Вона згоріла в 1903 році. За­лишилося каміння фундаменту, залишки стовпчиків від воріт і могили з похиленими хрестами, що увійшли в землю.

Проте стає зрозумілим, що саме тут у Левітана виникла ідея його картини. З гори відкривається широка панорама річки, поряд

У мене під вікном росте горобина. Цьому невеличкому дерев­цю лише десять років, тож воно трохи молодше за мене. Посадив його наш сусід Павло Григорович, ветеран війни й активний учас­ник озеленіння нашого двору.

Горобина не дуже висока, має гладкий коричневий стовбур з розкиданими де-не-де зморшками. Її гілля росте догори, а не в боки, як, наприклад, у вишні. Біля стовбура воно товсте, але потім звужу­ється, поки не перетвориться на тонкі прутики.

Мені дуже подобається спостерігати, як горобина прокидається від довгого зимового сну. Сніг перетворюється на струмки, що жив­лять її коріння жаданою вологою. Сонячне проміння стає дедалі теплішим, торкається деревця, немовби говорячи: «Час зустрічати весну!» На горобині бубнявіють бруньки, і невдовзі з них прокльо­вується листячко. Не встигнеш і помітити, як дерево одягнеться в зелене вбрання.

Усе літо горобина тішить око: вона така струнка й красива. Вітерець грається її листям, щось тихо шепоче дощ. Вона здається мені схожою на дівчинку — життєрадісну, замріяну, якій можна довірити всі свої таємниці.

З приходом осені горобина ще довго стоїть зеленою, найчасті­ше її листя так і опадає, не ставши золотистим, а на дереві залиша­ються оранжеві або червоні ягоди, з яких діти люблять робити буси та браслети. У них гіркуватий смак, але коли вдарять морози, ягоди стають дуже смачними. їх із задоволенням їдять пташки.

Я дуже люблю нашу горобину та сподіваюся, що вона буде при­крашати двір ще багато-багато років.