УКРАЇНСЬКИЙ СТЕП

І варіант

Степ квітує... Незайманий, звіку не ораний. Що це за видови­ще! Маючи в собі красу моря, його велич, блиск і надміру світла, маючи в собі також могутність лісу і його тихі вікові шуми, степ, окрім цього, ще несе в собі щось своє, духмяне, неповторно степове, властиве тільки йому — оту шовкову ласкавість, оте ніжне, замріяне, дівоче...

Ковили... За сонцем сталево-тьмяні, а там, під сонцем, — скі­льки зір сягне — сяючі, молочні, як морське шумовиння.

Здається, співає від краю до краю саме повітря, співає марево, що вже схоплюється, тече, струмує де-не-де над ковилою. Кожна стеб­лина закоренилася в суху, місцями потріскану землю. Бредеш у шовках серед милозвучного пташиного щебету і відчуваєш на душі, очищеній від усяких пут, небесно-легке щастя. Ось-ось, здається, хлопне воно з крайнеба, з-за ковилів.

Благословенна тиша навкруги. Лише зашерхоче десь суха зе­лена ящірка, пробігаючи в траві, бризнуть урізнобіч з-під ніг кони- ки-ковалі, та ще й жайворонки дзюркочуть у тиші, проймаючи її вгору і вниз, невидимі у повітрі, як струмки, що течуть і течуть, розмаїті, джерельно-дзвінкі...

Степ — таємничий і буденний. Ми, жителі степового району України, настільки до нього звикли, що часто не помічаємо, який він дивний, схожий на безкрає зелене море. А були ж часи, коли українці шанували степ, називали його батьком, такий він щедрий і дужий.

Якщо подивитися на карту Європи, можна побачити, що Украї­на займає великий простір. Є тут і моря, і річки, і гори, і ліси. Та найбільше в Україні, на мій погляд, степів.

Для українців степи за багато віків стали уособленням волі, бо степ безкрайній, може заховати будь-кого. Та він міг врятувати, а міг і згубити того, хто не знає його, хто некликаний прийшов сюди з інших країн, щоб підкорити. Тому багато українських селян втіка­ли від своїх панів до степів, а ще раніше сюди сходилися з усієї країни козаки, щоб обороняти її південні кордони. Висока трава виростала, живлячись кров’ю козаків та їх ворогів, а степові орли кормилися їхніми тілами. Образ орлів та вовків, що кружляють навколо поля битви, дуже популярний у народній творчості й худож­ній літературі:

Не китайкою покрились карії очі,

Не вимили біле личко слізоньки дівочі.

Орел вийняв карі очі у чужому полі,

Біле тіло вовки з’їли... Така його доля!

Мені здається, що степ ніби дихає історією, може розповісти ба­гато чого; особливо в заповідниках степ залишився таким самим, як багато років тому, яким його любили наші прадіди, яким вони мчали на конях навздогін ворогам.

Саме степ є найбільшим багатством нашої країни, бо тут рос­туть пшениця, жито, якими славна наша країна. Наш прапор сим­волізує безкрайнє синє небо і неосяжний золотий степ, на якому, ви­коханий сонцем, визріває хліб, що нагодує не тільки нашу країну, а й багато наших сусідів.

Отже, степ для українців за багато віків став уособленням Ба­тьківщини, всього найкращого, що вона має — волі, багатства, не­осяжності, краси.

III   варіант

...даль степів, мов крил розмах.

Моя кохана Україно,

такою ти в моїх очах.

В. Сосюра

Яка прекрасна наша Україна! Поети й письменники із синівсь­кою любов’ю та ніжністю оспівували її красу.

Образ України асоціюється в нас із червоною калиною та гнуч­кою вербою, золотистим колоссям пшениці й дніпровими хвилями.

родючою землею та піснями хліборобів. Але більш за все западає в душу краса її безкрайніх степів:

Гей, простори які,

Любо-мило землі...

Ці рядки належать перу Павла Тичини: пОет милується прос­торами, що тягнуться до горизонту.

Український степ.. За багато століть він майже не змінився. Так само, як і раніше, його зігріває літнє сонечко й замітає снігом завірюха, розквітають навесні воронці та грає з вітром ковила.

Степ був свідком багатьох історичних подій. Його топтали коні хазарів, печенігів, турецьких і татарських загарбників. Він погли­нав смуток молодих дівчат і хлопців, яких уводили в полон. Степ був притулком для селян-кріпаків, які втікали від панського за­силля й неволі, давав їжу численним отарам овець, кіз і корів.

Український степ пам’ятає добу козацтва — славетні перемо­ги й мудрість гетьманів. Багато воїнів зросили своєю кров’ю землю, захищаючи рідний край.

Зараз території незайманого степу зменшуються. Це пов’яза­не з ростом міст і сіл, збільшенням кількості населення. Щоб зберегти природу в її первинному вигляді, створюються заповід­ники. Серед них варто згадати Хомутовський степ, відомий ка­м’яними бабами.

Ми повинні пам’ятати, що українські степи — це унікальне явище, яке необхідно зберегти для наших нащадків.