БАЙКИ Л. ГЛІБОВА

Здається, байка просто бреше А насправді ясну правду чеше Нікого в світі не мине.

Читайте, згадуйте мене!

Так звертався Леонід Іванович Глібов до своїх сучасників і майбутніх читачів. Творча спадщина митця актуальна й сьогодні. Вона є своєрідною хрестоматією життя, справ і побуту українських трударів XIX століття.

Світогляд Глібова формувався в умовах жорстокої дійсності, за царизму і кріпосництва. Письменник жив і працював серед трудо­вого народу, знав його тяжке життя, спостерігав свавілля представ­ників самодержавства, знущання й утиски поміщиків.

Байка у Глібова — «мініатюрна повість», у якій буденне жит­тя, колорит українського побуту, деталізація персонажів, їх мова і дії складають враження безпосереднього спілкування з тодішньою дійсністю.

Глібов — типовий просвітитель свого часу, вірить у можли­вість перебудови і вдосконалення людського суспільства шляхом подолання морально-етичних вад, поліпшення виховання, освіти, моральності. Тому його байки варто класифікувати як соціально- побутові, соціально-політичні та життєво-філософські. У них він показує, що система суспільних відносин зіпсована окремими лю­дьми, а тому їх треба переконати, перевиховати, створити нові мора­льні кодекси тощо.

Динамізм байок, естетика праці, новаторство і гуманізм нада­ють байкам Глібова життєдайності. У них втілено ряд особливос­тей: реалізм, народність, образність, емоційність, багатство мови, u виразність.

Слово Глібова — живе і барвисте. Влучні висловлювання «пря­сти на тонку», «жуки на голові», «як по воді пливе», «тепер мовчи та диш» та інші виражають найтонші відтінки думок. Прислів я надають байкам соковитості, образності, національного колориту.

Творчість Глібова стала надбанням народу, служить його духов­ному збагаченню.