Давньогрецький театр

У період культурної першості Афін (V—IV ст. до н.е.) центральне місце в літе­ратурі займали драматичні жанри.

Афінський театр V століття до нашої ери був і трагічним (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда), і комічними (комедії Арістофана). Театр займався питаннями політики і моралі. Це був театр, що усвідомлював свою виховну і наставницьку роль.

При всіх відмінностях грецьких драматургів, у них було щось загальне. Це, насамперед, переконаність у тому, що поет має бути вчителем народу, його наста­вником. Важко уявити собі виховно-просвітительську роль театру, адже в V сто­літті до нашої ери не було друкарства, газет, журналів. Театр являв собою єдиний засіб масової інформації, не враховуючи зборів і базарних зборищ.

Ніякий оратор, ніякий рукопис не могли розраховувати на таку кількість слу­хачів і читачів, як Афінський театр, що вміщав сімнадцять тисяч глядачів. Держава прагнула пропагувати театр серед громадян, і для найбідніших прошарків населен­ня була введена державна допомога на оплату театральних місць. Вистави відбува­лися тільки по святах, але починалися вони ранком, а закінчувалися з заходом сонця і розтягувалися на кілька днів.

Успіх авторів, чиї твори представлялися, оцінювали судді, що обиралися на­вмисне. Перший приз означав для поета перемогу, другий — помірний успіх, а третій — провал. Потрібно відзначити, що кожне драматичне змагання було поді­єю для всього міста, а не тільки для авторів.

Про те, що драматурги справді ставилися до своєї роботи як до педагогічного служіння, свідчить вірш із комедії Арістофана «Жаби», вкладений у вуста Есхіла: «Як наставники учать хлопчиків розуму, так людей уже дорослих — поети». Уро­ки, що давали поети глядачам, ускладнювалися від автора до автора. До Есхіла в дії брав участь один актор, Есхіл увів другого, а Софокл — третього.

Які ж твори античних драматургів ставилися на сцені давньогрецького театру?

Одна з найвідоміших трагедій Есхіла — «Прикутий Прометей». Прометей зо­бражений як уособлення людської величі, розуму, цивілізації і прогресу. Він всту­пає в боротьбу із самовладдям богів, відсталістю, пристосовництвом. За словами Маркса, «боги Греції були поранені насмерть» у цьому творі. Есхіл не був супроти­вником релігії, але його релігія — це, насамперед, вірність етичному початку, уо­собленням якого є Правда. У трагедії «Прохачки» драматург розвиває тему Правди і називає три вимоги моральності: шанування богів, шанування батьків, гостинне ставлення до чужоземців. Як видно, це ті ж положення, що складають основу християнської віри.

Іншим давньогрецьким драматургом була Софокл (трагедія «Антігона»).

Софокл, як і Есхіл, цікавиться людиною. Для нього звичні біблійні сюжети служили формою, що увібрала в себе життєвий матеріал і глибоке знання людини.

Говорячи про театр Давньої Греції, не можна не згадати і наймолодшого поета цієї епохи — Евріпіда. Твори Евріпіда зрозуміліші сучасному читачеві, тому що теми його трагедій ближче нам, і головна з них — любов і внутрішньосімейні стосунки. Евріпід прагне до найбільшої правдоподібності трагедійної дії.

Останнім великим поетом Древньої Греції був Арістофан — великий комедіо­граф. Критика Арістофана — насамперед політична. Зовнішня форма арістофанів- ської комедії дає можливість пародіювати структуру трагедії. У дні драматичних змагань глядачі зранку дивилися трагедію, а надвечір — комедію, яку Арістофан визначав як «виставу, покликану очищати душу не страхом і жалем, а веселощами і сміхом». Найвідоміші комедії Арістофана — «Світ» і «Хмари». Поет, не бентежа­чись, пародіює молитви, статті законів, релігійні обряди.

Про те, як розвивалася грецька драматургія, та й узагалі література, після Арі­стофана, нам відомо дуже мало, але вона відіграла величезну роль у розвиткові пізніших літератур.

Давньогрецький театр — це ніби дитинство театру. Однак як дитинство накла­дає відбиток на все подальше життя людини, так і театр Давньої Греції вплинув на наступний розвиток театру. Протягом багатьох століть інтерес до нього не слабкі- шає.