СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ

ЛІРИЧНА СХВИЛЬОВАНІСТЬ ВІРШІВ С. РУДАНСЬКОГО

І варіант

Ліричних поезій Степан Руданський написав 34. Серед них лі­рика інтимна та національно-патріотична. В основі першої групи мотиви самотності. Тужливі, розпачливі настрої — не лише через зраджену любов («Повій, вітре, на Вкраїну», «Ти не моя» та ін.)> ^{а и}

черезрозрив з батьком, туга за рідною землею, передчуття власного

кінця на чужині (*До моїх дум»).

У ліриці ж Руданського національно-патріотичного характеру центральним є мотив неволі України. Автор використовує широкі алегорії на означення поневоленої, зрусифікованої, здеморалізова­ної, пограбованої чужинцями України. У Руданського, як і в його сучасників — українських поетів, ці алегорії виражені образами- символами. З одного боку — це «батьківське поле», «могили», «ниви», «червона калина», «свята земля». Діяльна національно-про- світня праця патріотів зображена як «орання плугом з новим че­реслом і лемешем», «сіяння ярого зерна» тощо. З другого боку, ці­лий ряд алегорій, образів-символів вживається для змалювання ворожого нищення України, перетворення її синів на покручів, пе­ревертнів: «чужий жупан», «насіння нерідне», «будяки» та ін. У використанні цих образів-символів в українській ліриці XIX сто­ліття склалася певна традиція (згадаймо в Шевченка — «переліг», «сіяти», «орати»...). Це був зашифрований вираз української пат­ріотичної ідеї.

Твори, з яких Руданський постає поетом високої національної свідомості, датовано переважно 1857—1860 pp. — часом його на­вчання в Петербурзі. Ситуації і форми обираються Руданським найнесподіваніші. Ось мати співає колискову («Над колискою»):

Спи, дитя моє, — ти життя моє!

Спи, дитя моє красне!

Співаючи, мати ніби бачить невеселе майбутнє свого сина: буде він наймитом, «як той чорний віл, у ярмі і неволі», і збиткувати­муться над ним, і до війська заберуть. Але й тут вривається ота люча нота, оте пекуче почуття національної кривди, що ніколи не покидало Руданського:

Поженуть тебе в чужу сторону,

І зачнуть муштрувати,

І приказ дадуть — мову рідную На чужую зламати.

^ницької^Иден^{ЯДКаХ недвозначно} сказано про один із шляхів насиль- тиметьгя „ ^{аціонал}і^заЦІЇ українців — через військо, де нав’язува-

У* ^{я ч}Ужа мова.

перевертнем ^{Тривога у} вірші «Наука» — йдеться про загрозу стати школа, до яко?^{РЄКТИСЯ свого К0}Р^еня. Саме до цього штовхатиме краще ні-о, L ^{виряджа}ють сина батьки. Мати бажає, аби син жив

¹ і                     ВОНИ о t~\

себе, як билин ^0атьк°м- Вона радить своїй дитині «склонити ^втРати гідностГГ’ ^{&бИ ЛИШ І3 панами} порівнятися, нехай ціною е батько погрожує проклясти свого сина, якщо

той «зігне спиночку» і «простелиться на рядниночку». Батько ба­жає синові «все спізнати», тобто вивчитися. Тоді

В добрі-розумі Закупаєшся,

З полем батьковим Привітаєшся.

Цей образ — «батькове поле» — є змістовим центром поезії, алегорією: цьому полю (Україні) потрібні не просто освічені люди, а передусім інтелігенти-патріоти, національно свідомі й непохитні.

II       варіант

Степан Руданський відомий українській літературі передусім тим, що запровадив новий жанр — співомовки. Його поетична спад­щина невелика — всього 34 вірші. Більшість з них називаються піснями. І це не дивно, бо, написані в народнопісенній традиції, вони нагадують нам народні пісні. Серед них — ніжні, задумливі, сумні, побутові, повчальні. Але у кожній з них — велика гама почуттів, людських переживань. Використовуючи у своїх поетичних творах такі художні засоби, як повтори, пестливі слова, епітети, С. Рудансь­кий підкреслює свою любов до народу.

Автор звертається до природи, щоб допомогла вона йому дізна­тися, чи ще кохає його дівчина. Він просить вітер полинути на Вкра­їну, між ярами, до хатини, де знаходиться його дівчина, і подивити­ся, чим вона займається. Але не вертає вітре, серце з жалю розрива­ється, бо це означає те, що дівчина покинула ліричного героя, забула про присягу на вірність і пригорнула до себе нелюба. Від цієї поезії віє розчаруванням у коханні, зрадою, безмежним сумом.

Типовими за змістом і схожими за настроєм є поезії С. Рудан­ського з назвами «Ти не моя», «Мене забудь». Вони пронизані гли­бокими переживаннями, наскрізною є тема кохання без відповіді, нещасливого кохання.

Мінорною є пісня-вірш про недолю безродного сироти, який не має до кого прихилитися, поділитися своїм іюрем: сумує і стражД^аЄ сирота, а разом з ним і ми, читачі. Завдяки авторській манері на­писання ми маємо можливість співпереживати разом з ним, відчу­вати найменші порухи зраненої долею душі.

Повчальним є вірш С. Руданського «Наука». Батьки відправ­ляють сина вчитися. Але вражає те, що мати і батько по-різномУ сприймають новий етап синового життя. Мати благословляє, з ми­ром відпускає на пошуки нового і невідомого. Щастя у майбутньо* му сина вона бачить лише у сріблі-золоті, яке зможе син отримати, якщо служитиме панам вірою і правдою. Батькове слово, мов грі**