СТІНОПИС МИХАЙЛІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ

Відтоді, як Президент України підписав розпорядження про відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря, минуло неба­гато часу. А на Володимировій горі вже засяяв золотими банями відбудований Михайлівський храм.

Перед науковцями постало завдання вибору техніки виконан­ня настінного живопису.

Стіни Михайлівського собору прикрашали мозаїки та фрески XII ст. і малювання XVIII ст. Фасади собору, дзвіниці та мури при­крашали малювання, виконані олією.

Настінний живопис повинен відтворити давньоруські фрески та олійні малювання. Завдання непросте, бо ці дві техніки відмін­ні як за зовнішнім виглядом, так і за використовуваними матері­алами.

Особливості фрескового живопису полягають у вишуканій стри­маності палітри та використанні природних матеріалів. Наприклад,

білило виготовляли з розтертого вапняку. Для виготовлення чор­ної фарби у печах спалювали деревину сосни, ялини або липи, синю діставали, подрібнюючи мінерал лазурит.

В олійній техніці фарби замішували на спеціальній лляній олії. Згодом олійна основа висихала, утворюючи прозору плівку. Паліт­ра олійного живопису значно багатша й різноманітніша, ніж фрес­кового.

Фахівці зупинилися на давній, майже забутій на сьогодні тех­ніці живопису під назвою «кейм». Хрещеним батьком цієї техні­ки був баварський ремісник Кайм. Наприкінці XIX ст. він запатен­тував силікатні фарби, створені на основі рідкого скла.

Коли цю фарбу нанести на. потиньковану поверхню стіни, вона хімічно сполучається з нею, утворюючи одне ціле. Завдяки цьому такі малювання не обсипаються, як це буває з олійним живописом. На відміну від фрески поверхню кеймівського стінопису важко пошкодити.

За допомогою кеймівських фарб можна відтворити фреску, а в разі потреби імітувати багатий на відтінки олійний живопис.

Колектив художників працював над оздобленням інтер’єру Михайлівського собору в техніці «кейм». '