ОБРАЗ ЛЕСІ ЧЕРЕВАНІВНИ (за романом П. Куліша «Чорна рада»)

I   варіант

Роман П. Куліша «Чорна рада» присвячений важливим полі­тичним проблемам розвитку України. Це історичний роман, сю­жет якого будується навколо знаменної події XVII століття — Ні­жинської ради, де в боротьбі за гетьманську булаву зіткнулися Яким Сомко та Іван Брюховецький.

Але твір П. Куліша має ще й ознаки пригодницького роману, од­нією з яких є наявність любовної історії зі щасливим закінченням. А де любов — там, звичайно, дівчина. Так, у цілком «чоловічій коман­ді* персонажів з’явилася молода красуня Леся. Це донька старого хуторянина і колишнього «козарлюги» Череваня, який допомагає Шраму знайти прихильників Сомка на майбутніх виборах.

Звичайно, в романі образ дівчини посідає не дуже велике місце, але письменник у кількох епізодах «встигає* зробити його надзви­чайно привабливим. Докладного портрету Лесі немає, але ми уяв­ляємо її красу і чарівність, бо кожен її рух, кожне слово — «мов сонечко світить». Достатньо одного зауваження — і Леся сприйма­ється як справжня казкова героїня: «На диво була в Череваня доч­ка, да й годі. Тим-то Петро, як побачив, то й умер, дарма що видав доволі світу». Образ Лесі має виразний фольклорний характер. Саме таку дівчину оспівували в народних піснях, казках. Вона слухняна дочка, скромна, цнотлива. Ще дитиною її посватав Яким Сомко, й вона вірно чекає свого судженого, хоча помічає закохані погляди Петра, який їй також до вподоби. Як казкова принцеса, Леся лише чекає, як вирішать її долю інші. Кирило Тур викрадає красуню, Петро відбиває дівчину в запорожця, а потім і Сомко, по суті, відмов­ляється від Лесі, віддаючи перевагу козацькій дружбі. Тепер Лесі і Петрові ніхто не заважає, і вона доглядає пораненого парубка, щоб незабаром стати йому вірною дружиною.

Безперечно, образ Лесі оживив сюжет історичного роману і яко­юсь мірою доповнив наші уявлення про моральні якості, які у дав­нину найбільше цінувалися в дівчині.

II    варіант

У  романі П. Куліша «Чорна рада» наявні дві основні сюжетні лінії, які є традиційними для поетики вальтерскоттівського рома­ну. Перша з них — історично-кульмінаційна, змагання за владу представників різних верств суспільства, що набуває свого апогею в

кульмінаційній події «Чорної ради», і друга — приватно-інтимна, яка розкривається через стосунки Петра Шраменка, прихильника політики Сомка, і Лесі Череванівни.

Композиційною основою твору є мотив дороги, який виступає організуючим началом роману. Твір складається із сцен-зустрічей і сцен-зіткнень колишнього полковника, а тепер священика Шрама і молодого Шраменка, які подорожують з Правобережної України на Лівобережну, з окремими особами і групами людей. Письменник показує життя й соціальну психологію різних станів і верств того­часної України переважно через сприйняття цих двох героїв.

Якою ж постає образ Лесі Череванівни у сприйманні Петра Шраменка? Вона дочка козацького старшини Череваня, власника хутора Хмарище. Він брав участь у походах Хмельницького, розба­гатів і відійшов від політичних справ. У його образі показані хуто­рянська безтурботність, турбування лише про старосвітській побут і відсутність будь-якої громадянської самосвідомості.

Привабливість же образу його дочки Лесі Череванівни криєть­ся у народнопоетичній стилізації опису її зовнішності: «Так Олеся ж усе скрашала собою так, як у віночку і хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка*. Її образ постає на тлі ідилії заможного козацького життя. Вона була красна вродою, чемна, лагідна, щира, завжди покірна матері і батькові. З дитинства вважалася Леся на­реченою гетьмана Сомка, аж раптом сватає її Петро Шраменко, та ще й Кирило Тур погрожує вкрасти таку красуню: «...підхоплю тілько на сідло от сю кралю, та й шукай вітра в полі*.

Однак горде дівоче серце гостро відчуває щирість справжніх почуттів та відвертість чесних бажань. У Сомка особисте життя на другому плані, усіма думками і помислами зайнятий він державни­ми справами. І коли трапляється біда — викрадає Лесю відчайдуш­ний шибайлогова Кирило Тур — тільки Петро Шраменко кидаєть­ся на допомогу. Історія їхнього кохання розгортається на фоні грі­зних у своїй масштабності історичних подій, коли Україну роздира­ють діаметрально протилежні політичні сили. Саме у такий час особливо гостро відчувається крихкість людської долі у вирі вели­ких подій історії.

Але письменник, зобразивши дисгармонію в суспільному жит­ті, водночас залишив людині надію на гармонію внутрішню, душев­ну. Змалювання історичних катаклізмів у романі завершується лі­ричною тональністю: Петро Шраменко одружується з Лесею, і на хуторі Хмарище запанував спокій, «мов із роду й хуртовини не було». Вважаю цей фінал певним чином концептуальним: герої Куліша приходять до гармонії не в суспільно-державному, а в осо­бистому житті, в національній патріархально-сімейній ідилії. А це вже вказівка на національну перспективу — запорукою збережен­

ня української самобутності уявляється письменникові патріархаль­на сім’я, прадідівські звичаї і традиції, мораль рідного народу.

III   варіант

У хаті в неї, як у віночку;

Хліб випечений, як сонце;

Сама сидить, як квіточка.

П. Куліш. Чорна рада

Життя склалося так, що ми прагнемо знайти собі супутника, половину нашої поділеної навпіл душі. Якщо пощастить знайти таку людину, то ми вважаємо, що це найкраще, найдобріше створін­ня на всьому світі. Завжди люди шукали ідеал.

Саме ідеал української дівчини — нареченої самого гетьма­на— вимріяв у своєму історичному романі «Чорна рада» Панте­леймон Куліш. Леся Череванівна — донька багатого пана з козац­тва. Ця дівчина була дуже особлива, незвичайна. Ще до її народ­ження матері наснилося, що нареченим Лесі буде сам гетьман. Виросла дівчина справжньою красунею, «все скрашала собою». «Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить». Батько не нарадується дочці: «От моя й краля в світлонь- ку входить, як зоря сходить». Автор підкреслює свою симпатію до героїні, наділяючи її пестливими словами: «голубонька», «ластівоч­ка», «сонечко».

На початку твору Лесю Череванівну зображено гордою панноч­кою, бо вона готується бути нареченою видатної особи. Але молоде дівоче серце вже відкликається на погляди Петра Шрама, молодого спритного козака. «Леся не спускала з його очей, а в тих очах сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». Пишна краса Лесі привернула увагу бувалого козарлюги Кирила Тура. Він навіть вирішує викрасти її та увезти за Чорну гору. «Для такої дівчини можна покинути і батька, й матір», — вирішує Кири­ло. Він майже здійснює свій намір, але Петро рятує гарну дівчину. Відбувається двобій, і пораненого Петра вирішує лікувати вдячна родина Череванів. Під час цього лікування Петро і Леся міцно за­кохуються. Але Леся — покірна донька, що поважає народні звичаї та традиції. Вона розуміє, що краще забути Петра.

Тільки не принесе шлюб Сомка з Лесею щастя. Дівчина відчу­ла, що для гетьмана політика важливіша за все. Не кохатиме Сом­ко її так палко, як Петро.

Під впливом романтичних настроїв Пантелеймон Куліш будує сюжет так, щоб через усі перешкоди пройшли закохані. Доля скла-

дається на користь героям: Сомко загинув, Петро врятувався від смерті й повернувся до Лесі. Щастям молодих завершується роз­повідь у романі.

В образі Лесі Череванівни письменник уособлює найкращі риси української дівчини: красу, вірність, волелюбність, власну гідність, патріотизм, щирість, здатність до палкого кохання. Цей яскравий образ доповнює палітру найкращих жіночих образів української класичної літератури.

IV   варіант

Видатний історичний роман-хроніка «Чорна рада» був написа­ний Пантелеймоном Кулішем у 1843—1846 pp. У ньому автор роз­повідає про події весни-літа 1663 p., у центрі яких — Чорна рада, на якій гетьманом Лівобережної України було обрано Івана Брюхове­цького. Крім цієї, історико-соціальної сюжетної лінії, у романі на­явна й інша, любовна. Розвиток другої сюжетної лінії тісно пов’я­заний з образом дочки багатого хуторянина з козацької старшини Михайла Череваня — Лесі.

Леся Череванівна — дуже приваблива дівчина: з «чорними бровами», «білими ручками», «гарна, як квітка». Вона відразу спо­добалася всім гостям Череваня, а найбільше — Петру Шраменку, бо «чи заговорить, чи рукою проведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить». Але її врода принесла їй і багато лиха. Саме через надзви­чайну красу Кирило Тур викрав Лесю, а пізніше дядько хотів відда­ти її заміж за Вуяхевича, писаря Івана Брюховецького. Однак ці пригоди загартували її. Так, тільки почувши про наміри Кирила, вона настільки сильно злякалася, що ледве не захворіла. А от коли поранили Петра, вона забула про страх, сором (адже була нарече­ною Сомка!) і кинулася рятувати коханого. Власне всі ці пригоди допомогли молодій дівчині розібратися в собі: доглядаючи поране­ного Петра, вона зрозуміла, що ніколи не знайде в Сомкові ні ніжності, ані кохання, яких прагнула її вразлива душа. Але нічого не розпо­віла батькам, лише виливала свою тугу в сумних піснях і готувала­ся принести своє кохання в жертву обов’язку. Думаю, так би і ста­лося: Леся стала б дружиною Сомка, якби не Чорна рада і не від­чайдушний Тур, що виявився справжнім другом і сміливо вря­тував усю родину Череванів. Навряд чи варто звинувачувати Лесю в слабкодухості. Просто вона шанувала своїх батьків, які виховали її в повазі до народних традицій і привчили до слухняності.

Образ Лесі Череванівни в романі ліричний, романтизований. Він і сьогодні приваблює читачів своєю внутрішньою красою і ніж­ністю.