Цього літа я майже на три місяці їздив до села — пожити у дідуся та бабусі. Мені хотілося побути на самоті і просто попрацювати руками. До того ж я посперечався з батьками, що зможу ціле літо прожити без комп’ютера. Тому я взяв із собою лише книжки.
Свій вільний час я використовував на те, щоб допомагати бабусі та дідусеві на городі. Він займав велику площу (десь із футбольний стадіон), і там росли всі види овочів, які тільки можна собі уявити. Я дізнався навіть про кілька нових видів, чим був дуже здивований. Наприклад, виявилося, що існує на світі така річ, як патисони. їх навіть описати складно, тому що єдине, з чим їх можна порівняти, це літальна тарілка. Також я дізнався, що баклажани та малина бувають білими, а томати — жовтими.
Довелося трохи попрацювати. З ранку ми з дідом йшли на город, де він давав мені завдання, дивлячись на ті чи інші грядки. Інколи завдання було не одне. Сам
він працював не кожного дня, тому що час від часу повинен був ходити на роботу — допомагати якомусь чоловікові будувати дім. Після цього я заривався у землю, наче справжній кріт: прополював грядки, збирав жуків із картоплі, проривав надто щільні паростки, а коли прийшов час — збирав урожай.
Праця на землі — дивна річ. З одного боку, я втомлювався настільки, що зазвичай засинав після обіду на 1—2 години. Але все одно мені це подобалося. Я відчував, що мої руки ставали сильнішими, а настрій дедалі покращувався. Я робив щось корисне, дідусь із бабусею були мені вдячні, а самому мені не треба було ні про що хвилюватися.
Інше відкриття — мене вразили тамтешні люди. У них не було ані звичайних для мене міських зручностей, ані розваг; у багатьох туалет був на дворі, а милися вони раз на тиждень, гріючи воду у відрах. Для того, щоб мати їжу на столі, їм доводиться щодня важко фізично працювати. Це окрім того, що хтось із них працює на підприємствах, розташованих за межами села. Але в мене склалося враження, що сільські люди, яких я бачив, набагато щасливіші та мають більше радощів у своєму житті, ніж мешканці міста. Вони виглядали простими, щирими та добрими. Я спочатку навіть вважав себе розумнішим за них. Але з часом зрозумів, що якби сам ріс у таких умовах, напевне, не зміг би бути настільки щасливим та мудрим, якими стали, наприклад, мої бабуся та дідусь.
Увечері та у вихідні дні я ходив на озеро, де плескалися інші сільські жителі, в мене з’явилося кілька приятелів, з якими ми дуже весело проводили час. Ми ганяли на велосипедах, плигали з піщаних кар’єрів, грали в пейнтбол у лісі, навчилися метати та навіть виробляти ножі. Усі мої нові знайомці мріяли про комп’ютери, про те, щоб якнайскоріше поїхати навчатися до міста, навіть не здогадуючись, що життя в селі — справжнє, рідкісне щастя.
Моя бабуся до пенсії була вчителькою історії, тож майже щовечора вона розповідала мені цікаві історії про життя великих людей та про війни з минулого, переказувала зміст найпопулярніших історичних книг, а ще — про усякі пригоди з життя селян. Тому поїздка додала мені ще й нових знань.
Повертаючись до міста, я дивився на запруджені вулиці, нічні вогні вітрин як на якесь диво! Спочатку мені було радісно, що я повернувся, але вже ввечері сумував за нічною тишею, співами птахів та цвіркунів. Ніякі комп’ютери ніколи не замінять людині природи та нормального людського спілкування. Це я зрозумів у селі, і мені навіть якось дивно, що раніше я вважав інакше.
Похожие сочинения
| 
