Музика Петі Ростова

Війна і мир... Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття «війна» і «мир» суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському жит­ті — в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті — мир. «Війна — найпротивніший людському єству стан», — говорить автор роману.

П’ятнадцятирічний Петя Ростов вирушає на війну. Хлопчик, улюбленець ро­дини, вирішує, що не можна сидіти вдома, поки «Батьківщина в небезпеці». І от має настати фатальна година — перший у його житті бій. Бій, що виявиться для Петі останнім.

Що може відчувати в цю мить молода гаряча душа? Душа, повна романтич­них, ніжних і піднесених почуттів, на краю загибелі?

Петі дуже хотілося виглядати вже загартованим, бравим бійцем, і він просить козака Лихачова нагострити йому шаблю.

Він ще не знає війни, не знає і не бачив ворогів. Він ще не вміє ненавидіти. Петя з великою сердечністю ставиться до полоненого французького барабанщика. Йому шкода цього хлопчика. Та хіба той винен, що зараз іде війна, ллється кров, гинуть люди! У ніч перед боєм, чекаючи, поки Лихачов нагострить йому шаблю, Петя засинає і чує «стрункий хор музики, який грав якийсь невідомий, урочистий солодкий гімн», прекрасна музика, вона зливається воєдино і розбивається на безліч голосів. Петя керує цілим оркестром. І так добре йому, так чудово. От тільки десь шабля: «вжиг, жиг...» І навіщо це? Такий прекрасний світ навколо. Але «з урочистим переможним маршем зливалася пісня... і вжиг, жиг, жиг... свистіла шабля».

Війна і мир... Вони злилися воєдино. Гімн прекрасному, мирному, чистому, світлому на краю загибелі, війни. Гімн життю на краю смерті. Ні, війна не потрі­бна. Завтра не стане Петі Ростова, прекрасного хлопчика, чудесної людини. Не буде ще багатьох життів. Як потрібен людям мир!