ОБРАЗ КНЯЗЯ ІГОРЯ

І  варіант

«Слово о полку Ігоревім» є найвизначнішою літературною па­м’яткою Київської Русі. З'явилася вона у далекому XII столітті, але й досі живе, привертаючи увагу вчених і, що найважливіше, читачів. Твір має високі художні властивості і величезне виховне значення, адже присвячений темі, яка ніколи не втрачає своєї акту­альності. Розповідь про невдалий похід князя Ігоря проти половців у 1185 році пов’язана з важливою патріотичною ідеєю, з роздумами про долю рідної Вітчизни й рідного народу. Сюжет твору склада­ється з кількох подій: виступу дружини князя у похід, описів двох боїв, переможного і трагічного, перебування Ігоря в полоні, його вте­чі й повернення на Батьківщину. Ці ж події відбито і в літописах, але автор «Слова» не обмежується звичайною констатацією фак­тів. Він дає характеристику головних героїв, оцінює їхні вчинки. Головне місце, звичайно, належить князю Ігорю.

Герой не може не викликати симпатій. Мужній, рішучий, розум­ний — таким ми бачимо його з перших сторінок. Його непокоять постійні набіги половців, а доля рідної землі — найважливіша тур­бота для нього. Бажання розбити ворога покликало князя у похід. Ніщо не могло зупинити його: ні тривожні прикмети напередодні, ні відсутність домовленості з іншими князями. Хоробрим і надій­ним воїном Ігор виявив себе у боях. Готовий до ризику, навіть до смерті, він подає гідний приклад своїм дружинникам. А коли ба­чить поразку брата Всеволода, ні хвилини не роздумуючи, йде на допомогу.

Князь Ігор не втрачає своїх лицарських якостей у полоні, чим викликає повагу у переможців. А з якою радістю повідомляє автор про втечу героя з полону і про його повернення.

Отже, головному персонажеві не можна відмовити у героїзмі. Але автор його не ідеалізує, відверто говорить про помилки Ігоря. Так, поряд із щирим патріотизмом йому притаманні надмірне чес­толюбство, легковажне ставлення до серйозних державних проблем. Хіба можна було в умовах численних сутичок між князями проти­стояти сильному ворогові! Однієї хоробрості тут замало. Держава могутня лише тоді, коли всі об’єднані спільною метою, єдиним по­ривом. А князь Ігор сподівався тільки на себе. Виявилося, що на ворожу силу теж потрібна сила, запорука якої — узгоджені дії всіх руських князів.

Та якими б не були помилки головного героя, вони не затьма­рили головного — його вірності народові, любові до рідної землі,

готовності віддати за неї життя. Ось чому головний персонаж «Слова

о  полку Ігоревім» і сьогодні згадується як символ мужності і пат­ріотизму, як образ справжнього сина своєї Вітчизни.

II    варіант

«Слово о полку Ігоревім» — майже єдина пам’ятка давньої української літератури, яка є широко відомою. Її популярність та оригінальність полягають переважно в надзвичайному поетичному звучанні твору.

Композиція твору має певні особливості. Після короткого за­співу, в якому автор висловлює своє бажання «співати» згідно з дій­сністю, а не в стилі Бояна, починається оповідь про похід та його нещасливий кінець. Друга частина оповідає про сумний сон київсь­кого князя Святослава та вкладає в його уста «золоте слово» до князів, яких він закликає до спільного виступу проти половців. Третя частина — «плач» Ярославни. Остання частина описує втечу Ігоря з половецького полону. І кілька останніх рядків присвячені про­славленню мужності та хоробрості князів і воїнів.

У «Слові о полку Ігоревім» виведено чимало образів давньорусь- кихТснязів, серед яких найяскравішими є образи мужніх воїнів- братів Ігоря та Всеволода. Про них автор говорить із симпатією, захоплюється їхньою хоробрістю, але водночас і докоряє їм за свавіль­ність та славолюбство, за неузгодженість їхніх дій із політикою Святослава київського та інших князів. Однак попри це відважний, рішучий, благородний Ігор й особливо мужній буй-тур Всеволод наділені рисами билинних героїв-богатирів, для яких захист рідної землі та воїнська честь — понад усе. і

Відчайдушно сміливим зображено ватажка походу — Ігоря. Його мужність і рішучість виявляються в тому, що він веде на во­рога полки, незважаючи на лихі і страшні віщування — затемнен­ня сонця, грозову ніч, виття вовків, брехання лисиць і зловісне круж­ляння орлів, які супроводжують військо, чекаючи на його загибель. Хоробрий князь Ігор уявляє себе і свою долю тільки спільною з долею усіх руських воїнів, він готовий розділити з ними і славу перемоги, і гіркоту поразки: «сг. вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону!» Справжній лицар, людина честі, він вважає, що коли станеться нещастя — військо розіб’ють, то краще вмерти від меча, аніж потрапити в полон: «Луце же бьі потяту бьіти, неже полонену бьіти» J

Необхідно підкреслити, що мужністьТгероїзм, слава і честь ста­ють у «Слові...» одним із провідних моральних мотивів. Боннові струни «княземе славу рокотаху» , а Ігор з військом пішли на полов­ців самі, бо захотіли «себе слави искати». Адже безслав’я для кня-