Що приваблювало Жульєна Сореля в Наполеоні?

Вивчаючи літературу, ми бачили, що дуже багато героїв російських письмен­ників з великою симпатією ставилися до такої неоднозначної фігури, як Наполе­он. Через симпатію до нього, навіть захоплення ним пройшли такі герої російської літератури, як Онєгін, князь Андрій Болконський, Родіон Раскольников. І кожен з них зумів вибрати, почути, розглянути і побачити в Бонапарті ті риси й людські якості, які дозволили багато чого довідатися про Наполеона.

Варто сказати, що ставлення до Наполеона в різний час і в різних письменни­ків теж було різне: від романтичного в Лєрмонтова до різко негативного в Л. М. Тол- стого, від піднесеного в О. С. Пушкіна до філософського у Ф. М. Достоєвського.

Мьі все глядим в Наполеоньї:

Двуногих тварей миллионьї Для нас орудне одно,

Нам чувство дико и смешно, —

писав О. С. Пушкін у романі «Євгеній Онєгін». Світова слава, завойована за якісь тринадцять років безвісним корсиканцем Бонапартом; фантастичний шлях від ка­прала до імператора, пройдений Наполеоном, — усе це наморочило голову бага­тьом молодим людям і у Франції, і в Росії. У кабінеті Онєгіна етояв «етолбик е куклою чугунной, йод шляпой, с пасмурньїм челом, е руками, ежатьіми крее- том» — модна тоді статуетка Наполеона. У Наполеонові бачили яекраву, видатну особистість, що зуміла довести всьому світу свою силу і велич.

Молодий Родіон Раскольников, що жив набагато пізніше Наполеона, поетавив перед собою питання: чи має він право убити самотню старуху-лихварку, щоб заволодіти її багатством і вжити його для високих цілей? Заздалегідь виправдуючи свій учинок, він міркував про Наполеона: адже йому ж історія вибачила безліч загиблих на війні в ім’я великих цілей. Для багатьох героїв роеійеької літератури Наполеон був кумиром. Але «перехворівши» ним, вони чаето приходять до його заперечення. Так, князь Андрій Болконеький розчаруєтьея в Наполеоні на полі Аустерліца, коли, об’їжджаючи страшне бойовище. Наполеон зупинитьея над ним, тяжкопораненим, і театрально вимовить: «Яка прекраена емерть». У П’єра Безухо- ва переоцінка відбудеться трохи пізніше, коли Наполеон з війеьками ввійде в порожню, залишену росіянами Москву.

А що ж вабило Жульєна Сореля в Наполеонові? Герой роману Стендаля «Чер­воне і чорне», написаного в 1830 році, мріє слідом за Наполеоном пройти наетіль- ки ж блискучий шлях. Він бачить перед еобою етворений його уявою образ імпе­ратора. Жульєн з дитинства мріяв стати військовим. Його приваблювало в Наполеонові те, що безвісний і бідний поручик прославився за допомогою тільки своєї шпаги, став владикою світу.

Для Сореля слова «багатії» і «нахаби» були однієї категорії, і еовіеть Жульєна Сореля нашіптувала йому: «От воно — це брудне багатетво, якого і ти можеш досягти і насолоджуватися ним, але тільки в цій компанії. О Наполеон! Який прекрасний був твій час, коли люди завойовували собі становище на бойовищі!» Відчуваючи відразу до людей, подібних до пана Вально, яких «за ето льє від Парижа називають пройдисвітами», він щораз думав і «тужив» про часи Наполео­на, що асоціювалися в Жульєна з чесною і гідною поведінкою людей.

В епоху Наполеона Жульєн Сорель міг би завдяки евоїй енергії і волі проела- витися на полі бою, піти на подвиг. Але нинішньому еуепільетву не були потрібні такі люди, як він. Місце в суспільстві залежить від грошей і походження. І Стен- даль разом зі своїм героєм Жульєном Сорелем тужить про чиетий і чеений двобій Наполеона у відкритому бою за гідне положення людини в житті.