УКРАЇНСЬКА СІМ’Я

«З родини йде життя людини», — твердить народна мудрість. Українська назва сім’ї — родина — підкреслює її значення та вито­ки, тому що сім’я формувалася на основі роду.

У далекому минулому нашої прабатьківщини сім’ї були вели­кими, основою суспільного устрою був матріархат. Жінка відігра­вала провідну роль у господарстві. Пізніше на зміну матріархату прийшов патріархат, а потім сім’я стала одношлюбною (чоловік — жінка).

Українська сім’я мала свої особливості. З економічних мірку­вань найчастіше жили великими родинами. Чоловік мав пріоритет у господарстві, але головувала все ж таки дружина. Про це гово­рить і народне прислів’я: «Чоловік за один кут хату тримає, а жін­ка за три». В основі подружжя лежали дружні, товариські взаєми­ни. Найбільше цінувалися вірність, повага, працелюбність, щирість у почуттях. Розрізняли чоловічу й жіночу роботу. Діти також були активними помічниками батьків (доглядали худобу, допомагали в полі, дівчата вишивали, пряли, ткали).

Велика увага приділялася вихованню дітей, їм передавали шанобливе ставлення до книжок, школи, вчителів. У кожній хаті на почесному місці були Біблія, Псалтир, бо християнських запові­дей суворо дотримувалися в житті. Усе це створювало лагідну здо­рову атмосферу української родини.

Своєю поведінкою батьки виховували дітей, у спільних родин­них та християнських святах передавався народний досвід, звичаї, культура. Пісні, перекази, легенди супроводжували членів родини в побуті, дозвіллі, праці.

Діти зростали вдячними, поважали батьків, доглядали і піклу­валися про них.

Взагалі все це сприяло тому, що українські сім’ї були надзви­чайно міцними, гармонійними, щасливими. Сучасному поколінню є чому навчитись у своїх предків, бо, на жаль, багато сімей нині розпа­дається, страждають діти, їх батьки. Можливо, це відбувається че­рез втрату духовного зв’язку поколінь. Треба відроджувати духов­ність, культуру, віру в щасливе майбутнє всіх нас. Хочеться побажа­ти, щоб люди оберігали свої сім’ї та дарували один одному приємні почуття.