Пятница, 09 Декабрь 2016, 05:50
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 11
Гостей: 11
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 6 клас Добавить сочинение

Льонін друг - Сріблястий Лінь (за мотивами оповідання В. Близнеця «Звук павутинки»)

Школяр Льонька живе в старовинному українському селі з поетичною на­звою Квітневе. Хатини потопають у вишневих садках. Поряд із парканами цвітуть традиційні рожі, чорнобривці, а восени — хризантеми та жоржини. Виспівують пташки, кричать зранку півні, а надвечір лунають жаб’ячі голоси з невеличкого ставка.

Льонька з матір’ю живе у хаті, стіни якої обмазані глиною. Під час сильної зливи покрівля тече, і краплі падають в оцинкований таз, який мати поставила у кутку. Льонька подружився з цими краплями. Щоразу, коли йде дощ, йому зда­ється, що це знайомі краплі, ті, що були при попередньому дощі, його друзі, вони з’явилися, щоб скрасити самотність хлопця. На жаль, не знає Льонька нотної гра­моти, а то б він записав цю чарівну музику, яку народжують дощові крапельки.

А ще серед друзів у Льоньки — сонячний зайчик. Він проникає у хату крізь отвір у віконній рамі. Це — Стрибунець, він такий жвавий, кумедний, іноді стрім­ко намагається зникнути. Льонька пошепки розмовляє з ним, так, як розмовляє із дзвінкими краплями дощу в куточку хатини під час негоди. Льончині друзі — два вишневих деревця, що мати торік посадила коло хвіртки. Він тоді хворів, але така подія не могла статися без нього, і він, кахикаючи, тепло одягнутий, допомагав матері. Льонька обережно обкопує їх, білить стовбури, щоранку вітає їх, а ввечері бажає гарного відпочинку.

Є у Льоньки за околицею заповітне місце. Це берег ставка. Нещодавно у нього там з’явився ще один друг. А було все так.

Одного разу Льонька, впоравшись із домашнім хазяйством, прибіг сюди, як завжди, усівся на березі і став спостерігати за водяними павучками, що плавали на поверхні води майже біля Льончиних ніг.

—    Добрий день, Льоню! — неначе почув він.

—    Вітаю вас, — відповів хлопчик. — А ви хто?

—    Я Сріблястий Лінь.

—    Але я вас не бачу. Вийдіть до мене, будь ласка.

— Я поруч із тобою. Ти ж дивишся на мене. Поглянь пильніше на крону вер­би. Бачиш?

—    А, це полиски від води, які біжать по гілках і листі, вітаються зі мною.

—  Я один із полисків, які привіталися з тобою. Он, бачиш, віддалік світлова пляма, найяскравіша? Це я і є. А всі інші — мої брати. Ми спостерігаємо за тобою щоразу, коли ти приходиш сюди. Ми з братами полюбляємо мандрувати гілками верби. Милуємося метеликами, блакитними бабками, що літають над водою, пта­хами. Іноді підслухаємо, про що вони розповідають.

—    А скажіть. Сріблястий Лінь, хто дав вам таке чудове ім’я?

—  Так мене назвав дятел. Він любить прилітати на вербу і сідає іноді туди, де я відпочиваю. Щоправда, зі мною трапляються і неприємності. Це відбувається, коли хмаринка закриває сонечко. Я миттю зникаю, сам не знаю куди.

—  А взимку, коли ставок покривається льодом? — запитав Льонька. — Де тоді ви мешкаєте?

—    Мені здається, я відлітаю разом із птахами.

—    Хотілося б доторкнутися до вас. Сріблястий Ліню, але ви так високо.

—  Я спущуся до тебе. Підійди ближче і витягни руку, я присяду на твоїй до­лоні. Відчуваєш моє тепло?

—    Який ти лагідний. Можна я прийду завтра?

—    До побачення, Льоню, завтра я чекатиму на тебе і розповім дещо цікаве.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 6 клас | Добавил: 00dima (16 Май 2016) | Просмотров: 37 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016