Пятница, 09 Декабрь 2016, 11:40
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 24
Гостей: 24
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 7 клас Добавить сочинение

Яким я уявляю майбутнє Ванюшки (за оповіданням М. 0. Шолохова «Доля людини»)

Про страхіття Другої світової війни можна дізнатися з тих цифр, за якими сто­ять десятки мільйонів загиблих; можна дізнатися з кадрів кінохроніки воєнних років — побачити перетворені на руїни міста як у країнах, котрі намагалися поне­волити фашисти, так і у самій поваленій Німеччині. Війні присвячено багато ху­дожніх фільмів, літературних творів поетів і письменників різних країн.

Із перших рядків хвилює душу і, здається, залишається з тобою назавжди тра­гедія російського солдата Андрія Соколова, про яку розповів письменник Михай­ло Шолохов в оповіданні «Доля людини». Андрій Соколов доблесно воював, але були в його ратній справі і поразки. Він потрапив у полон, де переніс неймовірні страждання, але випробування долі подолав мужньо.

Після війни, коли, здавалося, на нього чекало світле життя, нова трагедія зва­лилася на Андрія Соколова. Він дізнається, що вся його родина загинула. Замість родинного будинку — вирва від бомби. Але й на цьому випробування солдата не скінчилися. В останній день війни загинув його син. На білому світі він залишив­ся сам як билинка в полі. Куди подітися? Андрій Соколов поїхав в Урюпінськ до приятеля. Там він працював водієм, і доля послала йому маленький промінь надії на зміни в житті. Андрій зустрічає на вулиці хлопчика-сирітку, на вигляд п’яти- шести років: «Такий собі маленький обідранець: личко все в кавунячому соку, замурзане, вкрите пилюкою, брудний, нечесаний, а оченята — як зірочки вночі після дощу!..» Зустрілися дві самітності — солдат, що зазнав скорботи, і хлопчик, чиє життя понівечила війна у такому юному віці.

Хлопчик прихилився до Івана. Йому подобалося, що Андрій водить авто. Доро­ги, романтика — все це наповнювало душу дитини радістю. Але навколо була роз­руха, незрозумілим було майбутнє і хлопця, і самого Андрія, і сильнішими за будь- які кровні узи були слова Андрія Соколова, звернуті до Ванюшки: «Я твій батько...»

Ось і хотілось би, відштовхуючись від цих слів, уявити майбутнє батька і сина, немов продовжити за письменника історію Ванюшиного життя. Цю історію не­можливо відокремити від долі Андрія Соколова. Звичайно, були певні формаль­ності, і прізвище Івана стало Соколов. Андрій, виховуючи його, прагнув, щоб хлопчик був пристосований до життя. Адже війна добре пом’яла солдата, підірва­ла його здоров’я. З Андрієм будь-якої миті могло статися щось лихе, і тому він по­спішав навчити дитину різних корисних речей: він навчав Іванка грамоти, вміння обслуговувати себе, багато розповідав про техніку і навіть садив його під час рейсу собі на коліна, дозволяв керувати машиною.

Андрій вчив сина бути мужнім, сильним, не розгублюватися у разі невдач, бути чуйним до чужого болю. Саме таким був Андрій Соколов. А потім Іван під­ростав, була школа, після якої він пішов у армію, і мабуть, став юнак військовим шофером. Потім у мирному житті Іван Соколов також був професійним водієм. Він обзавівся власною родиною, і коли народився син, він назвав його Андрієм...

Мені здається, що тяжка доля Івана, як і Андрія Соколова, невипадково пов’язані з дорогою. Дорога стала символом оновлення їхнього життя. Горе і втрати залишилися позаду, а попереду чекали зустрічі з добрими людьми. І тільки пам’ять зберігала сумні миті життя обох. А радість — вона була поруч.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 7 клас | Добавил: 00dima (16 Май 2016) | Просмотров: 62 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016