Понедельник, 05 Декабрь 2016, 06:31
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 16
Гостей: 16
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 7 клас Добавить сочинение

Про ЩО я замислююсь, читаючи роман «Айвенго»

Коли читаєш роман «Айвенго» В. Скотта, на якусь мить забуваєш, що події відбуваються у далекому-далекому XII столітті. Такі ж самі люди, як ми, тільки іншої віри, але почуття, якими сповнені їхні серця, нагадують нас самих. Почуття щирої дружби, любові, відданості, благородство, людяність, гідність — цінності, не підвладні часу. Це те, що завжди має бути в людині.

Коли я читаю про облогу замку Реджинальда Фрон де Брефа, я думаю про те, якою сміливою людиною був цей блазень Вамба, який, перевдягнувшись у чер­нече вбрання, пробрався у замок, щоб врятувати Седрика. Навіть Седрик спочат­ку не впізнав свого прислужника. Одягнувши чернече вбрання, яке віддав йому

Вамба, Седрик, залишаючи замок, у низькому склепистому коридорі спочатку зу­стрівся з Ребеккою, а потім з Урфридою, яка давно, коли вона була молода і гар­на, потрапила у замок наложницею. Сумна історія життя цієї жінки. Вона при­йняла Седрика за ченця і вирішила звіритися йому. Я відчуваю її відчай, її почуття загубленої душі. Седрик, почувши її ім’я, не витримує і вигукує: «Ти дочка Тор- киля Вольфгангера!.. Ти... ти рідна дочка благородного сакса, друга мого батька і його бойового товариша!» Між ними відбувається така розмова, з якої стає зро­зуміло: Седрик зневажливо ставиться до Ульрики (ще одне її ім’я), бо у своєму житті вона накоїла стільки лиха, що йому огидно було стояти з нею поруч. Уль- рика сподівалася, що зможе викликати співчуття, але не знайшла і доброго слова. Проте Седрик раптом відчув її біль, а стара жінка на прощання сказала, що тільки помста її ворогам очистить її душу. «Ти сам скажеш потім, що яке б не було жит­тя Ульрики, її смерть була гідною дочки благородного Торкиля...»

Читаючи ці сторінки, я думаю про те, що наприкінці свого життя ця жінка зможе помститися всім, хто заподіяв їй стільки зла, хто знищив, спаплюжив її живу душу.

Коли людина за життя скоїла багато лиха, коли на її руках кров, а замість сер­ця камінь, коли не знає вона ні жалю, ні сліз, важко їй буде перед смертю. Стіль­ки всього накоїв за своє життя володар обложеного замку Фрон де Беф, що зараз, лежачи на смертному одрі, жах охопив його гидку душу! І, як його покарання, перед ним постала Ульрика. Вона з’явилася, щоб очистити і свою душу, бо кіль­ка десятиліть жила у рабстві та зневазі. «Це я прийшла вимагати звіту від тебе і всього твого роду: що сталося з моїм батьком і родиною, з моїм ім’ям, з гідніс­тю — з усім, що відібрав у мене проклятий рід Фрон де Бефов?..»

Невідворотне насувалося на Фрон де Бефа: за все скоєне зло треба платити. І він шаленів, коли Ульрика казала йому про те, що ніщо не допоможе йому уник­нути покарання. Він зараз дізнається, що вона приготувала йому, і його доля, якій не в ЗМОЗІ запобігти ні вся його могутність, ні сила і відвага, відтепер у її руках. Вона вказала Фрон де Бефу на задушливий дим, який вже стоїть на порозі його кімнати. Так, це її рук справа: Ульрика підпалила ненависне їй місце, де вона пролила стільки гірких сліз...

Про що думаю я, читаючи сторінки, де йдеться про Ребекку і Айвенго, які були у кімнаті і відчували, що полум’я зараз перекинеться до них? У такі хвили­ни проявляється людина: чи щирі були думки і почуття до того, хто поряд? Уявіть собі, Айвенго каже дівчині: «Біжи, Ребекко, рятуй своє життя, а мені вже немає порятунку». Та хіба ці слова можна казати такій людині, як Ребекка! Що почув у відповідь Айвенго? «Я не піду від тебе. Разом врятуємося або загинемо. Але, вели­кий Боже, мій батько, батько! Яка доля спіткає його?»

У лиху годину думати про іншого! Яку ж чисту душу треба мати! І тут з’являєть­ся храмовник, він виносить з кімнати дівчину, а Айвенго рятує Чорний Лицар.

Не менш напруженими є сторінки роману, що розповідають про зустріч хра­мовника Буагільбера і Ребекки, яка на той час перебувала у в’язниці і чекала на страту. Ребекка постає перед нами дівчиною сильною, мудрою. Завтра, можливо, її не стане — на неї чекає вогнище, оскільки її звинуватили у чаклунстві. Хра­мовник кілька разів наголошує, що вона загине: на неї чекає страшна кара. Він готовий відмовитися від усього: слави, гідності, величі та влади — все кине до ніг Ребекки, якщо вона скориться йому, відмовиться від батьківщини. Вона каже храмовникові: «Не призначуй платні за моє визволення, сер лицар, не продавай великодушного подвигу — вияви заступництво нещастю з одного милосердя, а не з власних вигід».

Буагільбер зробить ще одну спробу врятувати Ребекку. Коли дівчину привели на ристалище, де мала відбутися страта, храмовник під’їхав до неї і сказав: «Сідай скоріше на мого Замора, благородного коня... і за годину ми будемо далеко...» Ре-
бекка не погоджується, відповідаючи, що навколо неї вороги, а він, Буагільбер, найстрашніший з них...

Ми пам’ятаємо, як закінчується ця сцена: на захист Ребекки виходить Айвен- го, щоб зійтися у поєдинку з Бріаном де Буагільбером...

Багато питань постає перед нами, над якими ми маємо замислитися, читаючи роман Вальтера Скотта «Айвенго». Та найголовніше, чого він вчить — бути насам­перед Людиною, у які б життєві негаразди ми б не потрапили.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 7 клас | Добавил: 00dima (17 Октябрь 2016) | Просмотров: 90 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016