Пятница, 09 Декабрь 2016, 09:43
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 29
Гостей: 29
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 7 клас Добавить сочинение

Мої роздуми над твором Р. М. Рільке «Пісня про Правду»

«Пісня про Правду» Рільке переносить нас у сиву давнину, де у Південній Русі, в тихих самотніх степах, що звуться Україною, хазяйнували польські пани. Вони були жорстокими володарями. У цих жорстоких людей у руках були навіть церковні ключі, які видавалися за певну окрему платню. Люди були уяремлені не тільки фізично, а й духовно.

Ми бачимо Київ тих часів. Автор «Пісні про Правду» називає Київ священ­ним містом, де Русь уперше заявила про себе чотирма сотнями священних купо­лів. Саме це велике місто знищувалося пожежами, а в степах під Києвом жили майстрові люди, які не знали, що діється за місьісими вежами. Але й там люди страждали від жорстокості правителів. Ця жорстокість переносилася на родинні стосунки. Може, її пом’якшували старі ікони. Автор говорить, що ці старі іко­ни — «немов верстові камені Бога, і відблиск лампадки пробивається крізь їхній оклад, немовби заблукане дитя крізь зоряну ніч. Ці ікони — ніби опора, ніби пев­ний знак на шляху, і жодний дім не стоїть без них».

Потреба в іконах росла. Братися за їхнє створення означало наближатися до Бога. Це розумів і Петро Якимович — швець за фахом. Він теж брався малювати ікони, але основну роботу не кидав, а коли втомлювався від неї, займався іконо­писом. Намагався залучити писати ікони і Олексу, сина свого. Це був хлопець, який майже нічого не зробив у житті. Олекса вирішив намалювати Пресвяту Бо­городицю, проте спроба його не вдалася. Річ вийшла настільки гріховна, що ста­рий Петро поквапився замалювати пошкоджену дошку образом святого Димит- рія, якого він з невідомих причин шанував понад усіх святих.

Проте цей випадок з іконою не заступив Олексі шлях до Бога. Якось увечері на початку літа, коли родина вечеряла, на порозі їхньої хати з’явився сліпий коб­зар. То був один із тих кобзарів, що ходив із своєю дванадцятиструнною бандурою по селах і співав про велику славу козаків. Цього разу сліпий кобзар заспівав іншу пісню і проспівав її тричі. Це була пісня про Правду. І починалася вона сумно:

Нема в світі Правди, не знайти, немає...

Бандурист співав натхненно, слова так і западали у душу. Кривда перемагає у світі. У заклику до боротьби за Правду бандурист знаходив такі слова, що бенте­жили слухачів:

Правдо, мати рідна, орлице крилата.

Де ж той син, що прийде тебе відшукати?..

Не тільки люди перебували під гнобленням, а й Правда потерпала від гоніння. Кобзар закінчив пісню словами, які запевняли: борцям за Правду на підмогу ста­не Бог великий, «і вкаже, єдиний, праведну дорогу».

Тож дорога до Бога була відкрита усім чесним людям землі української. Пісня про Правду надихнула Олексу на боротьбу. У нього стало якось чудно на серці. Він узяв рушницю і вийшов з хати. Одержав материнське благословіння. Немає сумніву, що Олекса, як і інші патріоти, вийшов на праведний шлях, а на підмогу патріотам став сам Господь.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 7 клас | Добавил: 00dima (17 Октябрь 2016) | Просмотров: 28 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016