Четверг, 19 Октябрь 2017, 23:54
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 14
Гостей: 14
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 7 клас Добавить сочинение

Значення художньої деталі у розкритті характерів чеховських героїв (за оповіданнями «Хамелеон», «Товстий і тонкий», «Зловмисник»)

А. Чехов (1860—1908) — один із найвидатніщих письменників Росії був блис­кучим майстром коротких оповідань, які вирізнялися глибиною та художньою силою. Неабияку роль у розкритті характерів чеховських героїв, таких неповтор­них у своїй індивідуальності, відіграє художня деталь.

В оповіданні «&МЄЛЄОН» поліцейський наглядач Очумєлов йде базарною площею «у новій щинелі і з клуночком в руці», а за ним ступає рудий городовий «з рещетом, вщерть повним конфіскованого аґрусу». І читачеві відразу зрозумі­ло, що блюститель порядку не проти поживитися. Побачивщи зборище, Очумє­лов врізається в натовп і намагається з’ясувати, що трапилося. В ході «розсліду­вання» його думка змінюється декіїїька разів. Він, як очманілий, кидається від одного ріщення до інщого. При цьому його то морозить, то бере жаром. Почув- щи, що собака належить генералу Жигалову, він звертається до Єлдиріна: «Зні- ми-но, Єлдирін, з мене пальто... Стращенно жарко... Мабуть, на дощ». А за по- дальщого розвитку подій говорить: «Надінь-но, брате Єлдирін, на мене пальто... Щось вітер подув... Морозить...»

Або ось інща деталь. На початку оповідання, коли покусаний Хрюкін споді­вається на співчуття натовпу, його закривавлений палець «має вигляд знамення перемоги». Коли ж з’ясувалося, що собака належить братові генерала, Очумєлов кидає золотих справ майстру: «А ти, бовдуре, опусти руку! Нема чого свого дур­ного пальця виставляти». І натовп регоче з Хрюкіна.

Герой оповідання «Зловмисник», Денис Григор’єв, звинувачується в навмис­ному пощкодженні залізничної колії. Залізничний сторож затримав його «за від- кр}щуванням гайки, якою рейки прикріплюються до щпал». Мужик не запере­чує цього факту, але ніяк не візьме до тями, в чому ж його вина. Адже він лище гайку відкрутив, яка йому конче потрібна на грузило: «Якби я рейку взяв або, скажімо, колоду поперек тієї колії поклав, ну, тоді, може, перекинуло б поїзд, а то... тьху! гайка!» Тим більще, що «вже скільки років усім селом» мужики гай­ки викручують, але роблять це, за словами Дениса, з розумінням: «Ми ж не всі відкручуємо... залищаємо... не без розуму робимо... розуміємо». Григор’єва зди­вували слова слідчого про те, що його зараз відведуть до тюрми: «Якби було за що, піїпов би, а то так... з доброго дива... За що? І не крав, здається, і не бив­ся...» Майже в кожній фразі Дениса Григор’єва звучить слово «розумію», хоча весь діалог затриманого зі слідчим демонструє дурість мужика.

В оповіданні «Товстий і тонкий» Чехов описує зустріч двох щкільних при­ятелів. Уже за перщим описом героїв читач здогадується про стан у суспіль­стві кожного з них. «Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лис­ніли від масла, мов стиглі вищні. Пахло від нього хересом і флердораюкем». «Тонкий щойно вийщов із вагона і був нав’ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього щинкою й кофейною гущею». Приятелі тричі по­цілувалися, обидва були приємно здивовані. Але радість тонкого тривала не­довго: як тільки він дізнався, що товстий дослужився до високого чину таєм­ного радника, то «раптом зблід, скам’янів, але скоро обличчя його скривила щироченна посміїпка». «Сам він зіщулився, згорбився, звузився...» «Його че­модани, клунки і коробки стиснулись, поморщились». Змінився і тон його мови. Замість радісного: «Мищо! Любий мій!» зазвучали принизливі нотки: «Милостива увага ващого превосходительства...» Так Чехов всього кількома реченнями зумів змалювати характер людини, яка над усе цінує в іншому стан у суспільстві.

Якби раптом якимось дивом на вулицю вийшли всі герої оповідань Чекова, то навіть найбільша площа Москви не змогла б їх вмістити. Важко повірити в те, що всі ці такі несхожі один на одного, неповторні характери створені одні­єю людиною, у якої тільки два ока, а не тисячі очей, що змогла розгледіти, за­пам’ятати, а потім втітити навіки в художні образи всі ці жести, посміщки, і що не тисяча сердець, а всього-на-всього одне вмістило болі й радощі людства.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 7 клас | Добавил: 00dima (03 Октябрь 2017) | Просмотров: 9 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017