Пятница, 17 Ноябрь 2017, 19:42
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 31
Гостей: 31
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 8 клас Добавить сочинение

МоЕ ставлення до поезії С. Есеніна

Кожен із поетів приходить до нас по-своєму: хтось запам’ятовується чудовою мелодійністю віршованих рядків, хтось входить у душу ніжністю почуттів, хтось вкарбовується лунким гаслом, стійкими принципами, хтось — виразними образа­ми та неповторністю новаторського обличчя.

Єсенін прийшов до мене з чарівними чистими барвами. Мов новеньким пен­злем провели лінію надзвичайно ясного кольору — і все навкруги обновилося, засіїяло, запам’яталося назавжди.

Вьіткался на озере альїй цвет зари...

Заметался пожар голубой —

Вечером синим, вечером лунньїм.

Такий нескінченний ланцюг зимових, осінніх, вечірніх, ранкових кольорів я зустрічаю тільки в поезіях Єсеніна.

Навіть білий кольор у нього незвичайний:

Все пройдет, как с бельїх яблонь дьім...

Белая береза под моим окном Принакрьшась снегом, точно серебром.

На пушистьіх ветках Снежною каймой Распустились кисти Белой бахромой. <...>

А заря, лениво обходя кругом,

Обсьіпает ветки новьім серебром.

Узагалі вся природа: дерева, кущі, небо, навіть пори року — просто (ні, мабуть, не просто, а чарівно!) оживає під його пером, висвітлюючи по-новому стільки разів бачене і раптом — зовсім нове, незвичайне, а головне, живе, чутливе, промо­вляюче до нас:

Отговорила роща золотая Березовим весельїм язьїком...

В саду торит костер рябиньї красной.

Но никого не может он согреть.

Клен тьі мой опавший, клен заледенельїй,

Что стоишь, согнувшись, под метелью белой?

...Утонул в сугробе, приморозив ногу...

Це кожного разу як відкриття, як поетичний спалах, що викликає такий зоро­вий, слуховий образ, здіймає цілу гамму почуттів. Здається, ти теж хоч трохи стаєш причетний до таємничого, чаруючого царства Поезії...

Але для мене Єсенін — не тільки мелодія і барви. Ось прочитайте і прислухайтесь:

Тьі жива еще, моя старушка?

Жив и я. Привет тебе, привет!

Пусть струится над твоей избушкой Тот вечерний несказанньїй свет.

Я суто міська жителька, так би мовити, урбаністка. Хатинки мені знайомі лише з книжок та якихось дитячих вигадок-уявлень. Але почую ці рядки — немовби поруч у сутінках та чужа і рідна водночас бабуся «в старомодном ветхом шушуне», і десь поруч пушкінська Арина Родіонівна, і бабуся Альоттті Пєшкова, моя рідна бабуся Оля, скільки їх — знайомих і незнайомих, добрих і надійних жінок, що захистять і обігріють, і ніколи не зрадять, і дочекаються з будь-якого походу. Як завжди чекала і приймала свого непутящого, талановитого і всесвітньо відомого сина мати Сергія Єсеніна.

А ось славетно відоме:

«Дай, Джим, на счастье лапу мне!»

Це Єсенін, як з людиною, розмовляє з собакою актора Качанова. У житті бува­ють такі хвилини, коли, здається, ніхто тебе не розуміє, крім рідної тваринки, яка довірливо слухає тебе. А буває, сама чекає на ласку та співчуття, як в рядках, яких не можу спокійно читати і не читаю вголос:

Показался ей месяц над хатой Одним из ее щенков...

Це, може, тому, що я теж люблю собак і своїх Джинку, Міккі й Тобіка теж сприймаю як людей.

А зараз я відкрила для себе Єсеніна пошуків та сумнівів, і він став мені ближ­чим і дорожчим від цього болю:

Я в сплошном дьіму,

В развороченном бурей бите Є того и мучаюсь, что не пойму,

Куда несет нас рок собьітий...

І    ще є чарівність поеми «Анна Снєгіна» з таким відвертим і милим:

Далекие мильїе бьіли!

Тот образ во мне не угас.

Мьі все в зти годьі любили.

Но значит — любили и нас...

Я не буду казати, що Єсенін — найголовніший для мене поет, але мені добре з томиком його віршів. Якось світло й ніжно на душі...

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 8 клас | Добавил: 00dima (08 Ноябрь 2017) | Просмотров: 11 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017