Пятница, 09 Декабрь 2016, 13:35
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 31
Гостей: 31
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 8 клас Добавить сочинение

Вірш «Минають дні, минають ночі...» - роздуми поета про власну долю

Довгих п’ятнадцять років ТВевченко змушений був перебувати на чужині. Спочатку пан забрав козачка до Варшави, потім перевіз у Вільно, далі — у Пе­тербург. Багато горя зазнав Тарас від свого пана, від учителів, до яких його від­давали вчитися малярства, але були у ПІевченка і світлі спогади про цей період життя. У Літньому саду Тарас зустрів художника з України Івана Сошенка, який зацікавився малюнками молодого маляра і познайомив його з видатними людь­ми: художниками Карлом Брюловим, І. Проніним, поетом і вихователем цареви­ча В. Жуковським, українським письменником Є. Гребінкою та багатьма інши­ми талановитими петербуржцями. Ці люди були вражені невідповідністю таланта ПІевченка і його стану кріпака. Усі вони взяли активну участь у його долі: Карл Брюлов намалював портрет Василя Жуковського. Картину продали з аукціону за 2,5 тисячі карбованців і викупили Шевченка з неволі.

Тарасу Григоровичу минуло вже тридцять років, коли він після довгої перерви поїхав в Україну. Вірш «Минають дні, минають ночі...» — це одкровення поета про свою долю. Починається твір картинкою настання осені, коли в природі все завмирає і готується до глибокого зимового сну. Цю готовність природи до дов­гого спокою, заціпеніння поет переносить на відчуття ліричного героя, який не знає, чи живе, чи доживає, адже заснули його думи і «серце спить».

Поет не відділяє себе від ліричного героя твору. Це Шевченкова душа роз­ривається від неможливості мати власну долю. Відчай і розпука вчуваються у звертаннях-питаннях: «Доле, де ти? Доле, де ти? // Нема ніякої?» Людина не може жити без долі, і поет випрошує собі у Бога злої долі, якщо йому жаль доброї.

В Україні Шевченко побачив страшні картини народного горя і якесь людське заціпеніння, байдужість до всього. Поет звертається до Бога: «Не дай спати хо­дячому, // Серцем замирати // І гнилою колодою //По світу валятись». Він хоче жити, любити людей, «А коли ні... то проклинать // І світ запалити».

Мятежна душа поета не здатна спати, коли рідні люди, Україна закута в кай­дани неволі. Шевченко роздумує про те, який слід він залишить по собі на землі, і знову звертається до Бога, але вже не з проханням, а з вимогою дати йому нехай і злу, але його власну долю.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 8 клас | Добавил: 00dima (16 Май 2016) | Просмотров: 72 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016