Пятница, 09 Декабрь 2016, 15:27
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 36
Гостей: 36
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 8 клас Добавить сочинение

Краса рідної природи в ліричних творах Лесі Українки

У дитинстві Леся Українка багато часу проводила серед чарівної природи Во­лині, дорослою побувала в різних куточках України. Природа рідної землі захо­плювала поетесу, наповнювала розмаїтими картинами її вірші. Пейзажі у творах Лесі Українки не статичні, вони малюють в уяві читача рух, зміну, величезну кіль­кість різноманітних відтінків і проявів. Жоден майстер живопису не міг би відтво­рити, як останні промені сонця прощаються з морем: «На хвилях зелених трем­тять червоні іскри блискучі... То іскра зблисне, то згасне».

Пейзажні замальовки Лесі Українки — це невеличкі п’єски, у яких є герой, дія, кульмінація, відчувається музика звуків, багатство кольорів, простору, повітря.

Улітку 1901 року Леся Українка побувала в Карпатах. Вона захопилася красою зелених гір, квітучих полонин, стрімких потоків:

Гей, піду я в ті зелені гори, де смереки гомонять високі, понесу я жалі одинокі та й пущу їх у гірські простори. Кину свої жалі на зелені галі.

 

пущу бором свою тугу, чи не знайду другу...

з  десяти років Леся Українка тяжко хворіла. Найважче було вночі, коли фі­зичний біль ставав нестерпним. Тоді вона йшла в ніч і писала, щоб не плакати, не тривожити близьких їй людей. Простір освітлювався місячним сяйвом, усе на­вкруги здавалося нереальним. Леся любила ці тихі години праці, коли ніч снувала свій чарівний серпанок. У такі хвилини поетеса писала:

Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну.

Щоб вільно по світі літати.

Щоб вітер розносив луну.

Вона посилала свій дзвінкий спів «під яснії зорі», готова була «упасти на хвилі прозорі, буяти над морем хибким».

Леся Українка любила весну і навіть під час осінніх дощів чи зимової негоди, коли фізичний біль ставав нестерпним, вона створювала погожі весняні картини, сповнені життя і сонця, віри і надії:

Була весна весела, щедра, мила.

Промінням грала, сипала квітки.

Вона летіла хутко, мов стокрила.

За нею вслід співучії пташки!

У такі хвилини хвора поетеса іноді ловила себе на думці, що весна несе дарун­ки усім, крім неї:

Для мене тільки дару не придбала.

Мене забула радісна весна.

Але «яблуні гілки», що заглядали у вікно, «листячко зелене», «білесенькі квіт­ки» яблуневого цвіту переконували, що весняний вітер, пташині пісні — це по­дарунок весни і для неї:

Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде.

Як та була, що за вікном цвіла.

В один із таких чудових днів Леся написала: «Надворі така розкішна весна, що ніхто не повинен слабувать...»

Пейзаж для Лесі Українки завжди був образною формою світовідчуття, засо­бом пізнання дійсності. Картини природи у творах поетеси невіддільні від життя людини, від її мрій і почуттів.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 8 клас | Добавил: 00dima (16 Май 2016) | Просмотров: 109 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016