Четверг, 08 Декабрь 2016, 11:46
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 32
Гостей: 32
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 8 клас Добавить сочинение

Кіт Вогник (оповідання з власного досвіду)

Був похмурий квітневий день, я поверталася зі школи втомлена, голодна і не­охоче думала про підготовку до наступного дня — уроків задали багато. У під’їз­ді, на сходах біля нашої квартири, стояла моя бабуся с Олександрою Павлівною, сусідкою-пенсіонеркою. Вони щось жваво обговорювали. Олександра Павлівна жила сама, все життя до виходу на пенсію вона працювала в інституті рослинни­цтва. Вона була селекціонером. Її діти й дорослі онуки жили на сусідній вулиці, у вихідні навідували її.

Я почула, як бабуся сказала сусідці:

—    Із цим рудим клопоту буде багато, але весело.

—    Це ви про кого? Про якого рудого йдеться? — втрутилась я.

—  Розумієш, Настю, — почала, мабуть, не вперше Олександра Павлівна, — відчиняю вранці двері, щоб вийти у своїх справах, а під дверима сидить кошеня і жалісно нявчить. Таке руде, як вогник, пухнасте, симпатичне. Не встигла я роз­дивитися, як кошеня шмигнуло у квартиру. Що тепер робити, навіть не уявляю. Викинути його шкода. Твоя бабуся пропонує залишити кошеня, щоб мені не так сумно було самій.

—    Покажіть свого рудого, — прошу я.

Переді мною з’явився рудий-рудий, без жодної світлої плямочки кіт; з велики­ми зеленими очима, симпатичною мордочкою, кошеня нагадувало більше іграш­ку, ніж живу істоту.

—    Ви, Олександро Павлівно, вже годували вашого гостя?

—    А як же! Налила молока у блюдечко — все вихлебтав.

—  Хочете, ми з бабусею допомагатимемо вам доглядати кошеня? Я приноси- тиму ласощі.

—  Адже куди подіти його? За тиждень я мушу виїхати ненадовго. У мене вже й путівка у будинок відпочинку. Олексій, мій онук, відмовиться за ним догляда­ти, бо в них собака.

—    Давайте нам, — запропонувала я. — Бабусю, ти не заперечуватимеш?

Бабуся зітхнула і знизала плечима — вона не заперечувала...

Одного разу, коли кошеня жило у нас, я їла апельсин. Воно зупинило гру, стрибнуло мені на коліна й обнюхало мої руки.

—    Що, хочеш покуштувати? На, — я відломила часточку апельсина.

На мій подив, кошеня із задоволенням почало ласувати апельсином.

Коли Олександра Павлівна повернулася додому, я віддала підросле кошеня і на додаток — пакунок з апельсинами.

—  Це для вас і вашого підопічного. А кошеня ми назвали Вогником. Дуже вже воно руде.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 8 клас | Добавил: 00dima (17 Октябрь 2016) | Просмотров: 26 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016