Среда, 07 Декабрь 2016, 10:39
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 42
Гостей: 42
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 8 клас Добавить сочинение

Сто тисяч аргументів проти бездуховності (за драмою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»)

Творчість Карпенка-Карого — це набагато більше, ніж проста комедія. Це не розважальні твори, а твори повчальні, глибокі й не прості. Драматург не просто намагається зобразити певні соціальні явища, а й дати їм пояснення, проаналі­зувати, детально дослідити. Соціально-психологічна комедія — дуже складний жанр, бо все це не смішно, це серйозно, відтак і вимагає неймовірної відповідаль­ності з боку автора. Розсмішити — не відповідально, дати оцінку, навчити, про­аналізувати — відповідально.

Герасим Калитка, головний герой драми «Сто тисяч», персонаж простий і не­простий водночас. І твір про нього — і простий, і непростий водночас. Фінальний епізод комедії — спроба самогубства Герасима. Але ж комедія... Це певним чином спантеличує читача: комедія — це ж має бути смішно, звідки смерть, яка може бути смерть, якщо це комедія.

Насправді ж у творі двічі зображується смерть. Тільки неуважний читач може цього не помітити! Спочатку — смерть духовна, а вже потім — як логічний на­слідок, нехай гіркий, але логічний, смерть фізична, точніше спроба самогубства. І духовна смерть вражає, звісно, більше, бо це вже аж ніяк не смішно. Тому «ко­медія» «Сто тисяч» — комедія умовно тільки за формою, насправді ж — трагіко­медія, а в глибині — так справжня трагедія людського духу, трагедія підміни цін­ностей, виродження людини.

Хочеться бачити однозначний негативний образ. Тобто от він, чоловік, який втратив людську подобу у бажанні збагачення, поганий — так, його треба засу­дити, його треба покарати... Але не так просто. Не так все просто у творі, бо не так все просто у житті. Тим трагічнішим видається внутрішній розлад (хто бачить цей внутрішній розлад? Читач, звісно, автор, але, на жаль, не головний герой: він почувається гармонійно у своєму виродженні. І це теж трагедія), ще трагічнішим видається внутрішній розлад через монолог головного героя про землю. «Ох, зе­мелько, свята земелько — Божа ти дочечка!» — говорить Калитка. Це чи не найві- доміший епізод твору. Можна й не цитувати. Але от яка річ: кажуть, у цієї людини не залишилось нічого святого. Але ж ні — читаймо ще раз — от воно, святе — зем­ля... І дійсно ж, святе. Скільки літературних персонажів, скільки реальних людей жили, вбачаючи чи не найголовнішу цінність у землі, — персонажів прекрасних, величних, народних типів. А тут? Земля — святе, але вона стає засобом, способом збагачення. І ці дивовижні мутації людського духу, що так недалеко, здавалося б, від не викривлених ідеалів. Тим страшніші і трагічніші, так.

«Сто тисяч» — твір не про гроші, не про «погану людину», а про смерть і без­духовність. Тобто про смерть через бездуховність. Це промовисто доведено остан­ньою сценою: «Краще смерть, ніж така потеря!» — Калитчини слова. Сказати б, що герой не розуміє справжньої цінності життя? Та ні, чудово, як кажуть, розуміє: бо для нього життя і стало процесом накопичення грошей. У цьому мета і сенс. Його мета і сенс. Якщо сенс життя втрачено, то краще смерть. Із цим важко не погодитись. Але питання — в чому сенс.

Дивно і гірко спостерігати за «внутрішніми перетвореннями» Калитки. Він вод­ночас і смішний у своїй бездуховності, і трагічний. Ніби щось зламалось у людині. Адже він міг би любити близьких і так само ставити понад усе святість землі, але з іншим вищим сенсом, справжню святість, не конвертовану у валюту. Це ж такі си­туації бездуховності, коли не просто все можна купити, а все оцінюється в валют­ному, скажімо, еквіваленті: і стосунки людей (яке Калитці діло до почуттів його сина, якщо можна видати його за багату дівчину?), і здоров’я й комфорт близь­ких (яке Калитці діло, що його жінка має йти пішки до церкви?), фактично все.

Калитка і смішний, і трагічний, і ...небезпечний. Небезпечний хоча б тим, що він в нашому сучасному світі не помер. Він якось перевдягнувся, замаскувався, змінився чи що... Але живе й радіє собі, «до купи загрібаючи». А небезпечний — тим, що саме заможні люди найчастіше здобувають певну вагу в суспільстві, до них прислухаються, вони впливають на рішення. І страшно розуміти, що хтось із можновладців, або хтось із діячів культури вимушено чи з власної волі прислуха­ються зараз до Калитки, сучасного Калитки (власне, «вітання» спонсорам і влас­никам псевдоблагодійних фондів, і власникам мас-медіа і багато кому ще...)

А твір Карпенка-Карого — і смішний, і трагічний, і ...здатний захистити. За­хистити суспільство від Калиток. Сподіватимемось, зрештою, що на кожні сто тисяч, накопичені Калиткою, знайдеться інші сто тисяч — сто тисяч аргументів проти бездуховності — так само промовистих, і смішних, і трагічних, і гострих, як твір Карпенка-Карого!

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 8 клас | Добавил: 00dima (18 Октябрь 2016) | Просмотров: 11 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016