Воскресенье, 17 Декабрь 2017, 11:57
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 52
Гостей: 52
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 8 клас Добавить сочинение

Пам’ятна прогулянка (твір-оповідання за даним сюжетом, з обрамленням)

Сюжет. Наприкінці травня ми з хлопцями вирішили виїхати до лісу з ночів­лею.

Вийшли ми на платформі з поетичною назвою Васильки. Розіпнули палатку, облаштували місце для вогнища. А потім вирішили обстежити місцевість.

Ледве примітна лісова стежка привела нас до яру. Перейшли на той бік по дерев’яному містку. На галявині побачили невелике стадо корів і пастуха. Ми з ним познайомилися, розповіли, хто ми, звідки, де зупинилися. Кілька разів від­почивали, я робив замальовки, хлопці сперечалися.

Ми знову опинилися біля яру. Зайшли далеко і не могли повернутися до містка, бо до нього треба було йти ще годину. Раптом побачили колоду. По ній вирішили перебратися на той бік яру.

Наприкінці травня, коли всі контрольні були вже позаду, ми з хлопцями ви­рішили виїхати у ліс з ночівлею. Нам коштувало багатьох зусиль умовити бать­ків відпустити нас. І тільки тоді, коли зателефонував Артем, старший брат мого друга Степана, який дав згоду їхати з нами, батьки погодилися на поїздку.

Ще в електричці ми відчули насолоду свободи. За вікнами буйно цвіли дере­ва. Сонце щедро зігрівало землю. Ми голосно обговорювали, чим займатимемося, коли приїдемо на місце. В наші плани входили і прогулянка лісом, і риболовля, і купання в лісовій річечці. Її запримітив Степан, коли минулого літа відпочивав з батьками в цих місцях. З нами був об’ємистий рюкзак, палатка. Сашко узяв фо­тоапарат, Степан — гітару, а я — олівці і альбом для замальовування.

Мене звуть Денис. Я начебто нічим не відрізняюсь від своїх однокласників. Лише те, що на моєму обличчі безліч ластовиння, як у дівчинки, і я ніяковію від цього, я дуже полюбляю малювати. Мої малюнки виставлялися на обласному конкурсі. Кажуть, що я малюю гарно. Цю виставку і нас, її учасників, по теле­візору показували.

Ми вийшли на платформу з поетичною назвою Васильки. Електричка, по­свистуючи, помчала собі далі, і ми опинилися у повній тиші.

Васильки — це невелике село, зо всіх боків оточене листяним лісом. Давним- давно село зарахували до неперспективних, через те що звідти виїхала майже вся молодь. Зараз життя у селі пожвавилося, підприємці побудували тут навіть пере­пелину ферму. Яйця перепелів дуже корисні при деяких тяжких захворюваннях. Я мріяв намалювати цих птахів.

Ось вже осторонь залишилися і Васильки. На затишнім узліссі ми розіпнули палатку, обладнали місце для багаття.

— Хто сьогодні готуватиме? — запитав Сашко.

— Ми ж домовилися, що готуємо разом, — нагадав я.

— На одній кухні дві господарьси не уживаються, — заперечив Степан.

— Люди, не сваріться, не створюйте проблему, — втрутився Артем. — Я тут за старпіого, виходить, готувати мені.

— Можу залипіитися, — нагадав про себе Кузьма. — Я вмію варити кашу...

— Все, нас відпускають! — весело сказав Сашко. — А поки що ми йдемо об­стежувати місцевість.

Пішли без нічого, лише я прихопив із собою альбом та олівці.

Ми заглибилися в ліс. Йшли по ледве помітній стежці, яка привела до яру. Він був глибокий, на дні протікав досить швидкий струмок. Ми пішли уздовж яру і деякий час по тому перейшли по хиткому дерев’яному місточку на другий бік. Сам місточок являв собою декілька паралельних колод, упоперек яких ле­жали дошки, скріплені товстим дротом. Замість перил протягнутий канат.

Щоб не заблукатись, ми пішли зворотнім напрямком, але вже по іншому боці яру. Стежка непомітно відхилилася ліворуч і вивела нас на лісову галявину. Там ми побачили невелике стадо корів і пастуха. Ми познайомилися з ним. Це була ще нестара людина у джинсах і футболці, поверх якої накинута тілогрійка. Василь Гнатович — так звали пастуха — сидів на низенькій складаній лавочці і складаним ножем стругав прутик. Ми дізналися, що ці корови сусіднього з Ва­сильками села, що господарі пасуть їх по черзі.

— Малюєш? — Василь Гнатович глянув на мій альбом.

— Так, малюю, — я показав ескізи.

— Схоже, — похвалив він. — А ви звідки?

Ми розповіли, хто ми, де зупинилися. Василь Гнатович побажав нам гарного відпочинку, і ми продовжили свій шлях.

Декілька разів ми відпочивали, я малював. Скоро ми знову опинилися біля яру. Треба сказати, що зайшли ми надто далеко і не відчували особливого за­доволення і ентузіазму від думки, що до містка через яр ще йти і йти. Раптом Степан закричав:

— Дивіться, колода! По ній ми перейдемо на той бік.

— Ми не впадемо? — обережно поцікавився Сашко. — Купатися щось не дуже хочеться, та ще й в одязі.

— Я не піду по колоді, — я боюся висоти, — чесно зізнався я.

— Ось чудова можливість побороти свій страх, — переконував Степан.

Суперечка закінчилася тим, що Степан навів приклад хоробрості і, як справ­дешній канатоходець, успішно перебрався по колоді на інший бік. За ним пе­рейшов Кузьма, худорлявий, прудкий хлопчина, потім — Сашко.

— Сміливіше, — підбадьорювали мене хлопці. — Головне — не дивися униз.

— І по боках теж, — порадив Сашко.

Переді мною лежала колода надзвичайної довжини. Збоку ані перил, ані мо­тузки. Я взяв довгий ціпок, щоб утримувати рівновагу. Неслухняними, дерев’я­ними ногами ступив на колоду. Крок, другий, третій. Я намагався не дивитися униз, а як же хотілося подивитись! На середині колоди я зупинився.

— Не туди ставиш ногу! Спершу поглянь, куди зібрався йти, — порадив хтось.

Я кинув ціпок, ліг на колоду і, примружившись, плазував, як під кулемет­ним вогнем.

— Згадай, ти нічого не забув на березі? Ще не пізно, можеш повернутися! — вигукнув Сашко.

Я перестав плазувати і похолонув: папка з малюнками залишилася під дубом, де я сидів, чекаючи своєї черги. Але вже ніяка сила не примусила б мене повер­нутися. Ще мить — і я був у компанії своїх друзів.

— Альбом заберемо завтра, — заспокоїв Кузьма. — Ми ще повернемося сюди.

Але дожидатися завтрашнього дня не довелося. Ввечері до нашого вогнища підійшов Василь Гнатович. У руці він тримав альбом і олівці.

— А ти добре малюєш, — похвалив він. — Приходьте в наше село. Місця у нас ох і чудові!..

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 8 клас | Добавил: 00dima (02 Май 2017) | Просмотров: 54 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017