Четверг, 24 Август 2017, 05:05
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 8 клас Добавить сочинение

Журба і радість Олександра Олеся

Олександр Олесь як письменник і громадянин посів належне місце в історії української літератури. Він тонкий лірик, співець журби, краси і ніжності, літо­писець найсвітліших людських почуттів, віри в світле майбуття людини.

Уже першу свою збірку поезій Олександр Олесь назвав «З журбою радість обнялась». Ця назва ніби провістила долю його життя і творчої спадщини. Про­вістила журбу, яка ніби чорним рушником простелилася на довгі роки чужини, вплітаючи зрідка червоні квітки радощів і надій.

Журба і радість, трагічне й ліричне, любов і ненависть, страждання й бадьо­рість духу, природа і доля рідного краю стали основним мотивом його творів.

Розквіт творчої діяльності Олеся припав на буремні роки революційних по­дій у країні. У цей час він створює такі видатні свої поезії: «Айстри», «Три мен­ти», «Ми не кинемо зброї своєї», «Ще в нас вогонь не згас у грудях», «О слово рідне» та інші. У них оспівуються революційні події, автор прагне у ритмі вірша передати настрій епохи.

Поезії відзначаються глибоким ліризмом, алегоричністю. А одна з них — «Три менти» — закликає:

Гей, до зброї. Бийте в дзвони!

Будьте смілі, як дракони!

Всіх гукайте.

Всіх скликайте —

Хай гудуть, як громи, дзвони...

Олександр Олесь у більшості своїх кращих творів своєрідно й поетично роз­крив емоції і красу природи, події і почуття, порушив важливі суспільні пробле­ми. Саме таким є його вірш «Айстри». У цій поезії автор схвильовано розповідає про долю квітів, які опівночі в саду розцвіли, марили про «трави шовкові», «со­нячні дні», «ждали весни». Та прийшли холодні дощі. І квіти вгледіли, що на­вколо «тюрма» (алегоричний образ реакційних сил) і вони схилилися та вмерли.

Айстри — це алегоричний образ революційних сил, що спочатку мали успіх. Але прийшла негода і вони загинули. Поет вболіває за квітами, за поразкою ре­волюції.

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма...

І вгледіли айстри, що жити — дарма, —

Схилились і вмерли... І тут, як на сміх.

Засяяло сонце над трупами їх...

Новий революційний спалах 1917 року породив у Олександра Олеся великі надії. У своїх віршах він називав благословенною «святу дорогу», яка через хащі вела до волі й краси. На його думку, національне відродження могло забезпечи­тись тільки свободою. Поет із радістю вітав події того часу: «Люди! Воля на зем­лі!». А в поезії «Пісня» він проголошував:

Живи, Україно, живи для краси.

Для сили, для правди, для волі!

Шуми, Україно, як рідні ліси.

Як вітер в широкому полі.

Невизначеність ситуації в країні, нечіткість ідейно-соціальних поглядів, кри­вава громадянська війна гнітили душу поета. Усе це стало причиною того, що Олександр Олесь 1919 року виїхав за кордон. Як виявилося — назавжди. Пере­буваючи в еміграції, поет жив Україною, марив рідною землею, до останніх днів вважав себе її сином, сподівався на повернення. Найперші після полишення Батьківщини розчарування пов’язані зі спогляданням емігрантського побуту, які знайшли відображення у його книзі «Перезва» (1921 р.):

Вони зійшлися, небораки,

В ім’я найвищої мети.

Щоб всім єдиним фронтом йти,

І перегризлись, як собаки.

Пересварились, як коти,

І розповзлися знов, як раки.

Треба було мати велику мужність, громадянську відвагу, аби з таким сарказ­мом знеславити своїх земляків, які товпляться по чужих містах Європи, лають­ся, сваряться, розкошують і бідують.

Сам Олександр Олесь поривався на Україну, жив надією на повернення, але його стримували сумніви. Знав він про немилосердний голод початку 30-х років, знав, що один за одним гинули у безвісті письменники. І все ж усім серцем вбо­лівав за рідним краєм. Невимовна туга за Батьківщиною, каяття, смуток і журба звучать у віршах «На чужині», «В вигнанні дні течуть, як сльози»,            «Моїй

матері», «Брати-вигнанці, пригадаймо». Ці ж мотиви звучать і в поезії «Коли б я знав, що розлучусь з тобою». У ній поет роздумує над своїм учинком. Коли б він знав, що розлучиться з рідним краєм, з «земелькою святою», поет попрощався б із Батьківщиною. Він висловив щире каяття за свій учинок і засудив його.

Ні! Не пішов би я ганьбою Шукать ганьби на чужині...

На хрест?! Однаково мені!

Поезія Олександра Олеся сповнена оригінальних ритмів, мелодій, тонів. Ча­рами слова торкається вона найпотаємніших струн душі. Популярні пісні на його слова — «Айстри», «Літньої ночі», «Ой чого ти, тополенько, не цвітеш», «Любов», «Сміються, плачуть солов’ї» — співає, знає й шанує не одне поколін­ня українців.

Яскравою зорею спалахнула творчість Олександра Олеся на небосхилі укра­їнської поезії перших десятиліть XX століття. Але і сьогодні твори письменника хвилюють нас, ми відчуваємо його як щирого лірика, у творчості якого назавжди злились радість і журба, надії й сподівання, поразки й перемоги і безмежна лю­бов до рідного краю, отчого дому, яка палала в ньому все його життя.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 8 клас | Добавил: 00dima (02 Май 2017) | Просмотров: 25 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017