Понедельник, 22 Января 2018, 04:05
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 13
Гостей: 13
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Роль композиції роману «Герой нашого часу» у розкрииі характеру Печоріна

«Герой нашого часу» — роман, що складається з п’яти повістей і розповідей, об’єднаних головною діючою особою — Григорієм Олександровичем Печоріним. Лєрмонтов розташовував ці частини не в хронологічній послідовності, а так, щоб, поступово нагнітаючи напруженість сюжету, зацікавити читача долею головного героя. Складний і суперечливий характер Печоріна розкривається у взаєминах з іншими персонажами.

Зміст роману дозволяє відновити історію життя Печоріна. Хронологічно події розвиваються так. Печорін за якусь провину (можливо — за дуель) висланий з Пе­тербурга на Кавказ. По дорозі до місця служби він затримався в Тамані, де випад­ково зіштовхнувся з контрабандистами. Після якоїсь військової експедиції, де він, можливо, був поранений, Печоріну дозволено користуватися мінеральними вода­ми в П’ятигорську. Тут відбувається його дуель із Грушницьким. За неї Печорін відправлений у віддалену фортецю, під командування Максима Максимича. Від­лучившись на два тижні у козачу станицю, він переживає історію з Вуличем, а після повернення викрадає Белу. Потім його переводять у Грузію, звідки герой повертається в Петербург (можливо, вийшовши у відставку). Через п’ять років потому, по дорозі в Персію, він зустрічається у Владикавказі з Максимом Макси- мичем і його випадковим попутником-офіцером — автором дорожніх заміток. Повертаючись з Персії, Печорін умирає, а його щоденник публікує попутник Максима Максимича. За такого викладу сюжету композиція роману виглядала б так: «Тамань»; «Княжна Мері»; «Бела»; «Фаталіст»; «Максим Максимич»; «Перед­мова до «Журналу Печоріна».

Насправді ж Лєрмонтов розташовує глави в іншій послідовності: «Бела»; «Ма­ксим Максимич»; «Передмова до «Журналу Печоріна»; «Тамань»; «Кшяжна Мері»; «Фаталіст».

У трьох перших частинах оповідь йде від імені Максима Максимича й автора, у трьох останніх — від імені самого Печоріна. Звістка про смерть героя припадає на середину роману. Вона забарвлює наше сприйняття того, що відбувається, в інші, трагічні тони. Враження міняється від глави до глави. У першій перед нами — блискучий офіцер, що опинився в фортеці і від нудьги спокусив і згубив черкеше- нку Белу. Максим Максимич не розуміє Печоріна, але відчуває в ньому якийсь надлам, страждання, що поєднується з утомленою зневагою до себе й інших. їх пов’язують з Максимом Максимичем спільні переживання, тому холодність Пе­чоріна при зустрічі дуже сильно зачепила штабс-капітана. Автор побачив Печоріна людиною жовчною і гордовитою: «Погляд його — нетривалий, проте проникли­вий і важкий, залишав по собі неприємне враження нескромного питання і міг би здаватися зухвалим, якби не був такий спокійний». При цьому манера Печоріна виявляла більшу чутливість, ніж він хотів би показати. Можливо, він просто соро­мився спогадів, пов’язаних з Белою.

Роздратований Максим Максимич передає автору папери Печоріна. У «Перед­мові» Лєрмонтов висловлює своє особливе ставлення до щоденника, називаючи його автора «героєм нашого часу». Він хоче показати, що люди, подібні Печоріну, усе частіше зустрічаються в суспільстві і що вони — далеко не гірша його частина, чуйний натягнутий нерв, що говорить про хворобу країни.

Потім про себе говорить сам Печорін, нарешті докладно пояснюючи всі моти­ви своїх вчинків. Він шукає засіб від нудьги, намагається ввійти, вникнути в чуже життя. І скрізь є зайвим, усюди несе горе і наносить рани — руйнує побут дрібних контрабандистів, змушуючи їх виїхати і кинути сліпого хлопчика Янку напризво­ляще. Таким же стороннім тілом виявляється він у П’ятигорську. Він втручається у відносини княжни Мері і Грушницького — Печоріна дратує його вторинність, наслідувальність. Він холоднокровно убиває Грушницького на дуелі — не тільки тому, що є людиною честі, але і тому, що в пошуках розмаїтості життя готовий ходити по вістрю ножа. Цим викликана й участь у парі з фаталістом Вуличем. Печорін грає зі смертю, беручи в полон убивцю Вулича. При цьому звичка сумні­ватися в усьому поєднується в ньому з хоробрістю і гострою інтуїцією.

Роман має кільцеву композицію — дія починається і кінчається в фортеці. Це — замкнуте коло, з якого герою не вибратися. Пошук слави, пошук ризику, пошук любові, спроба творчості — усі спроби Печоріна влитися в суспільство зазнають краху. Лєрмонтов послідовно показує нам зовнішнє і внутрішнє, справ­жнє і наносне в «герої нашого часу». Композиція роману не тільки розвінчує його, але і допомагає нам зрозуміти його суть, його долю, його трагедію.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (28 Ноября 2017) | Просмотров: 21 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2018