Понедельник, 22 Января 2018, 04:04
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 14
Гостей: 14
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Чичиков у гостях у Ноздрьова та Плюшкіна

У гостях? Скажімо, не зовсім точно. По-перше, Чичикова ніхто не запрошував до себе, а по-друге, це була цілком ділова поїздка. Мета її — придбання фіктивних кріпаків, причому будь-що, але не за будь-яку ціну, а якнайдешевше. У реальності здійснення цієї фантастичної ідеї Чичиков уже переконався, успішно відвідавши чарівного Манилова, що навіть оплату купчої взяв на себе.

Повертаючись з Манилівки, Павло Іванович заїжджає в трактир, щоб попоїсти і дати відпочинок коням. Щасливий випадок звів його тут не тільки з поросям під сметаною з хроном, але і з людиною середнього зросту, «з повними рум’яними щоками, з білими, як сніг, зубами і чорними, як смола, бакенбардами. Свіжий він був як кров з молоком, здоров’я, здавалося, так і пирскало з обличчя його».

Чичиков упізнав Ноздрьова, з яким нещодавно обідав у прокурора. Ноздрьов тільки-но повернувся з ярмарку, де «вбухав чотирьох рисаків» і «продувся в пух», з чим і просив його привітати. Він моментально зійшовся з Чичиковим і, не контролюючи свою мову, став називати Павла Івановича (без усяких на те під­став!) то братиком, то свинтусом. Але «лояльний» Чичиков не вважав ці характери­стики ні за образу, ні за комплімент. У нього було своє на меті. Тому він змуше­ний тримати під контролем власну поведінку. Чичиков відразу робить висновок: «Здатен він, видно, на все, отже, у нього даром можна дещо випросити». Однак він недооцінив Ноздрьова. Павлу Івановичу довелося довго і наполегливо відмо­влятися від «зустрічних пропозицій» Ноздрьова — купити жеребця, гніду кобилу, сірого кобеля, шарманку...

Характеризуючи Ноздрьова, автор не шкодує, здавалося б, найприємніших епітетів: «багатогранна людина», «на всі руки майстер», «історична людина». Тіль­ки що стоїть за цими визначеннями?

Він дійсно майстер на всі руки: украсти, підтасувати, непомітно скинути непо­трібну карту... Він дійсно багатогранна людина, тому що навряд чи в одній людині можуть ужитися поміщик, шулер, собачник, картяр, батько сімейства, гульвіса, запеклий рибалка, мисливець і люблячий чоловік. Він дійсно історична людина, тому що завжди встряє в яку-небудь історію.

Ноздрьов не в ЗМОЗІ контролювати свої слова і вчинки. У нього все відбуваєть­ся спонтанно — так само, як у слуги Порфирія, що, не змигнувши оком, бреше своєму пану, як у кухаря, який, звалюючи в купу продукти, що трапилися під руку, до кінця приготування страви так і не знав, що ж у нього має вийти.

Ноздрьову вже 35 років, а він усе ще б’ється на дружніх гулянках, нескінченно і безцільно «кулі ллє». Так само безцільно він падлючить: розжене то весілля, то розлагодить угоду і відразу буде клястися в дружбі.

Відвідавши після Ноздрьова ще й Собакевича, Чичиков вирішив заїхати до Плюшкіна, у якого, за словами Собакевича, «люди мруть як мухи». Для покупця мертвих душ це було дуже доречно.

Плюшкін — повний антипод Ноздрьова, починаючи із зовнішності. Він уже не схожий не тільки на поміщика, але і на людину. Дивлячись на нього, неможли­во було припустити, що ця людина взагалі щось має, а тим більше є найбагатшим поміщиком.

Гоголь розповідає про юність і молодість Плюшкіна — час надій і натхнень. Навіть не віриться, що Плюшкін колись був молодий і марив високим і шляхет­ним!

Плюшкін — єдина діюча особа поеми, біографія якого відома читачу. Автор робить екскурс у минуле Плюшкіна, щоб ми ясніше і наочніше відчули його де­градацію. Він ще не такий старий, але в усьому виявляється якась особлива ста­рість: «старезним інвалідом» виглядає не тільки «дивна фортеця», де живе Плюш­кін, але і він сам — у дірявому капоті, із ключами на поясі, у старому поношеному ковпаку.

Якщо Коробочка усе складала в пістрьові мішечки, то Плюшкін — просто в купу, яка прикрашала кімнату, через що неможливо було припустити перебування в ній не те що людини — взагалі живої істоти. Після смерті дружини від Плюшкіна втекла дочка, а він сам ніби «втік» від сина, не відповівши на прохання про допо­могу. Тепер Плюшкін не людина, не батько, але «щедрий» дідусь, якому не шкода для улюбленого онука старого ґудзика, але дати грошей — вище його сил.

Плюшкін — найстаріший з усіх поміщиків (йому 73 роки), але вік не додав йому ані досвіду, ані розуму, а тільки сприяв виродженню людських якостей і збільшенню знаменитої купи, під якою поховані минуле, сьогодення і майбутнє. Чим вище піднімався Плюшкін сходами власних прожитих років, тим нижче опу­скався він і фізично, і морально. Він уже забув, що Чичиков приїхав до нього як до багатого поміщика, і, торгуючись, просить «заради убогості» дати не по 25, а по 40 копійок за кожну мертву душу. Плюшкін і не підозрює, що наймертвіша душа — він сам. От чому саме він завершує галерею поміщиків, кожний з яких якоюсь мірою теж «діра на людстві».

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (28 Ноября 2017) | Просмотров: 22 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2018