Понедельник, 22 Января 2018, 04:14
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 10
Гостей: 10
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Природа сміху в повісті «Кайдашева сім’я»

І. Нечуй-Левицький — великий художник у змалюванні картин побуту, вели­кий реаліст у відтворенні живої колоритної мови персонажів. Майстерність побу­тових картин досягається тим, що письменник добре знає життя селян і вміє з великою художньою виразністю відобразити його в деталях. І. Нечуй-Левицький володіє високохудожньою літературною мовою, широко використовує багатства народної творчості. Письменник високо цінує народну творчість і щоразу зверта­вся до її невичерпних джерел.

Мова його творів пересипана, мов перлами, народними афоризмами, дотепа­ми, словами пісень. Рясно знаходимо їх і в повісті «Кайдашева сім’я». Так, старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Хоч між дровами, аби з чорними бровами», — говорить Лаврін до матері і цим натякає на свою закоханість. Улесливість Кайдашихи підкреслюється звертанням до Мотрі під час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа...» Щоб розважити й заспокоїти Мелашку, стара Балашиха говорить: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься». «Не питай, бо старий будеш», — грубо відповідає Мотря Карпові, виявляючи свою круту вдачу. Проти свекрухи вона вживає такі вислови: «Наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці», «Старе, як мале».

У повісті» Кайдашева сім’я» використано також пісенну творчість. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та барвінку звита, що додержала мене до самого, до самого світу». Навіть мовчазний Карно пригадує слова пісні, коли ду­має про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю...»

Іван Нечуй-Левицький використовує й такі види фольклору, як казки та замо­вляння. Словами казки розповідає Мотря про свекруху: «В мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».

Вкладаючи в уста баби Палажки слова знахарки-шептухи, автор висміює нік­чемність цього заходу лікування. Палажка не знає добре всіх слів замовляння, дещо додає від себе, і це викликає сміх: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єромолай, бермолай, савтирю і ще туто, що телятиною обшита... Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах». Цим гумористичним зображенням шептухи письменник виступив про­ти мракобісся.

Мова повісті багата на художні порівняння. Вони викликають сміх у читача. Наприклад, про Кайдаша автор говорить: «червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину»; про Кайдашиху: «вона стояла над душею у Мотрі, неначе осавула на пашцині»; про Мотрю: «Мотря теліпалась на стіні, неначе павук на павутинні»; «в великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровенною булавою»; про Мелашку: «Мелашка затріпала руче­нятами, неначе пташка крилами».

Використання у повісті гіперболи надає їй ще більшої колоритності. Напри­клад, Мелашка «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». Мотря ж говорить про свекруху: «Та вона незабаром поріже та повкидає в борщ моїх дітей».

Багатство в повісті інших тропів: метафор, епітетів, які влучно характеризують кожного з героїв і викликають сміх: «під її солодкими словами ховається гіркий полин», «горщик завищав під ножем, неначе цуценя», «заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку», «в хаті Мелашку гризла свекруха», «горшки застогнали».

Природа сміху в повісті й у використанні синонімів. Використовуючи синоні­мічне багатство розмовної мови, автор хоче підкреслити особисті стосунки між героями твору. Дієслівні синоніми: бити: «вхопила з полиці горшка і хропнула ним об землю»; «свиснула по купі горшків кочергою»; «Кайдашиха лупила... гор­щики»; «Мелашка частувала миски...»; кричати: «вони разом верещали, ґвалтува­ли, лаялись»; «пищала Кайдашиха»; «мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мо­тря», «їх лайка дзвеніла», «Кайдашиха сичала»; «Мотря репетувала та кляла Кайдашиху»; «Кайдашиха наробила галасу».

Окремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову, немов підслухану письменником: «Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставля- єте стільки на сльози?»

За допомогою художніх засобів окремі явища, вчинки, поведінка людей зобра­жені в смішному, жартівливому тоні. Це є гумор. Коріння ж гумору лежить у народ­ній творчості: казках, прислів’ях, анекдотах, частушках. Саме в повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький виявив себе майстерним гумористом, використавши сміх. Досконало знаючи народний гумор, автор широко користувався ним у повісті. Це й прихід Кайдаша із шинку, сутички Кайдашихи з невістками, забобонність Кайда­ша, поведінка Мотрі у стосунках із свекрухою. Таких епізодів дуже і дуже багато.

Таким чином, природа сміху в «Кайдашевій сім’ї» полягає у використанні ав­тором джерел усної народної творчості.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (28 Ноября 2017) | Просмотров: 26 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2018