Пятница, 09 Декабрь 2016, 09:41
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 27
Гостей: 27
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

ВЕСІЛЛЯ — ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

І  варіант

Скільки чудових свят є в нашому житті! А яка краса таїться у старовинних традиціях, обрядах! Повернені із забуття, вони знову входять у нашу дійсність, прикрашають її, роблять незабутньою. Весілля — одне з таких свят. Про нього, мабуть, мріють усі дівчата і, переконана, більшість хлопців. Бо воно є початком справді дорос­лого, самостійного, відповідального життя, у когось — легкого й радіс­ного, у когось — складного й драматичного. Але це потім, а поки що — свято, подібного до якого, мабуть, немає.

Найголовніша особливість весілля — це його багатогранний характер, що робить свято справжньою народною драмою. А драма, як відомо, включає в себе різні мистецтва: танець, спів, музику, ігро- зі дії.

«Сценарій» весільної обрядовості складається з кількох актів: сватання, оглядин, заручин, запросин, розплітання коси тощо. І в кожному акті — скарби усної народної творчості. Під час дошлюб­ного спілкування молоді люди зустрічалися на вечорницях, досвіт­ках, посиденьках. А тут без розваг — пісень, танців, хороводів — не обходилося. Під час сватання старости обов’язково розповідали про «куницю-красну дівицю» і «князя-молодця», причому дотримува­лися певних умов гри: тричі стукали у двері, батьки дівчини роби­ли вигляд, що все для них є справжньою загадковою несподіванкою, дочка теж виконувала свою роль.

У кожному епізоді весільного обряду були свої «родзинки». Напередодні весілля влаштовували дівич-вечір — символ прощан­ня нареченої з вільним життям. Дівчата готували вінки для моло­дих, хтось із подруг або брат розплітав косу нареченій, і, звичайно ж, дії супроводжувалися піснями. «А брат сестрицю та й розплітає» — ця пісня ніби прощання дівчини з рідними. У багатьох піснях зга­дуються ялина, червона калина, хрещатий барвінок, васильки — ті рослини, які споконвіку символізували красу, молодість, дівочу чи­стоту.

У весільних піснях, ігрових діях, танцях розкривалися пережи­вання всіх учасників обряду, їхні сподівання на щастя і любов мо­лодих. За цими творами можна вивчати психологію наших пред­ків. І, на мою думку, у сучасних обрядах варто відновлювати хоча б деякі елементи старовини, бо в них краса поетична і краса, духов­на — те, що так потрібно всім і завжди.

II    варіант

Весільно-обрядова поезія має важливе історико-пізнавальне та естетичне значення. Як показує сама назва весілля, цей обряд має радісний, святковий характер народного торжества, сценічного дій­ства. Йому властиві колоритна декоративність, бадьора, гучна музи­ка, динамічні танці, які сповнені життєстверджуючого ритму, дзвін­кий сміх дотепів і жартів.

Починаючи від заручин, кожний етап весільної драми супровод­жується піснями. Вони і складають основну скарбницю весільно- обрядової поезії. Однак за своїм змістом і призначенням весільні пісні неоднотипні. Велика кількість пісень, що пов’язані з весіль­ним обрядом, описують і пояснюють його дії, передають думки та настрої учасників цієї емоційно насиченої народної драми. Напри­клад, на заручинах, коли дівчина частувала гостей, її подруги співа­ли пісень, які передавали тривожний настрій зарученої, що перехо­дила в чуЖу сім’ю, розлучалася з рідними, подругами.

Слід підкреслити, що значна кількість весільно-обрядових пі­

 

сень генетично являє собою своєрідні замовляння, якими учасники весільної драми висловлювали молодим усілякі доброзичливі по­бажання. Так, бажаючи шлюбній п&рі вірної любові, дружки оспі­вували в пісні «зіллячка» весільного гільця, яким приписувалась магічна сила у здійсненні цих побажань:

Ми вілечка вили,

Три зіллєчка клали:

І руту, і м’яту,

Хрещатий барвінок,

Пахучі васильки,

Калинові вітки,

Щоб любилися дітки.

У весільних піснях взаємність почуття змальовується поетич­ними порівняннями, які передають близькість закоханих, їх теплі і щирі стосунки: любилися, як зерно в орісі, як голуби в парі. Щас­ливий шлюб за взаємним коханням у весільній поезії змальову­ється світлими фарбами. Шлюбна пара найчастіше порівнюється з парою голубів, що в народній поезії є символом ніжності, дружби, щирих сердечних стосунків.

Виразна наявність драматичного мистецтва у образі весілля дає підставу визначити його як своєрідну народну драму з гіперболізо­вано емоційним виявом людських почуттів і пристрастей. Учас­ники весільної драми — молодий, молода, їх батьки й матері, друж­ки, сватки та світилки, бояри (друзі молодого) — розігрують свої ролі відповідно до встановлених традицією весільних звичаїв. Роль керівника на весіллі виконує сват. Він повинен володіти даром слова, вміло користуватися народними дотепами, прислів’ями та приказ­ками, примовками. У цьому обряді палають живим яскравим вог­нем усі скарби народної творчості — від коротеньких пісень-пере- дирок між дружками і свашками, гумористично-сатиричних пісень про тещу та свекруху, до тужливих пісень про тяжку жіночу долю та підневільний шлюб з нелюбом.

Творче використання весільної поезії зустрічається у творах багатьох українських письменників. Наприклад, у творах «Натал­ка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квіт- ки-Основ’яненка, «Ой не ходи, Грицю» М. Старицького, «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного та інших.

III     варіант

Слово завжди служило засобом збереження історичної пам’я- громадського досвіду, вірувань людей. Кожен народ на Землі витворював свою світоглядну систему, втілюючи її у прекрасні легенди, міфи, казки, пісні, що органічно впліталися в прадавні ритуали, обряди, традиції. Енциклопедією українського фолькло­ру по праву можна назвати весілля, цю надзвичайно цікаву на­родну драму.

 

З самого початку і до завершення всі мовні партії в драмі ве­сілля пересипані прислів’ями та приказками. Так, на запитання сина, чи може він одружитися, батько (якщо згоден) відповідав: «Боже тебе благослови! Про мене, синку, бери хоч свинку, аби на мене не рохкала». Хлопець скликав сватів і розпочиналася незви­чайна вистава: молодий перетворювався на князя, свати на мислив­ців, а дівчина — на куницю, яку мисливці ледве розшукали і тепер хочуть забрати з собою. Мисливські мотиви, характерні для обряду весілля в цілому, тут виявляються найсильніше.

Майже кожна дія весільної драми супроводжується своєрідни­ми обрядовими піснями. Наприклад, жінки, що збиралися пекти весільний коровай, співали:

Засвіти, Боже, із раю Нашому короваю,

Щоб було виднесенько Краяти дрібнесенько.

Для молодих співали величальні пісні з побажанням здоров’я, багатства, щасливого родинного життя:

Ішов Андрієчко на посад,

Стрічає його Господь сам Із долею щасливою,

Із доброю годиною...

А для весільного почту співали жартівливих пісень:

Світилка лобата,

А сваха горбата.

А з того горба Виросла верба.

Зовсім інших — сумних — пісень виводили дружки, одягаючи молоду, розплітаючи їй косу чи прощаючись з нею. Та й сама наре­чена співала здебільшого печальні пісні.

Цікаво, що для кожного персонажа весільного дійства була ви­писана' окрема роль. Велика чи маленька, сумна чи весела, вона була сповнена магічного змісту, а тому незмінною передавалася з покоління в покоління «на щастя, на добро, на втіху».

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (13 Февраль 2013) | Просмотров: 24406 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016