Суббота, 03 Декабрь 2016, 21:47
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 22
Гостей: 22
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Присвята В. І. Григоровичу до поеми «Гайдамаки» - поетична відповідь Шевченка звинуваченням ворожих критиків

1840 року Шевченко розпочав роботу над поемою «Гайдамаки», в основу якої лягли народні перекази про гайдамаччину і розповіді діда Івана, які малому Та­расу не раз доводилося чути. Розповіді і перекази про Коліївщину Шевченко чув «від старих людей», мандруючи «без свити, без хліба, по тій Україні, де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв». На початку квітня 1841 року «Гайдамаки» вже були за­кінчені. Цю поему Шевченко присвятив своєму опікунові В. І. Григоровичу.

Ще у 1839 році в посланні «До Основ’яненка» Шевченко передбачав вороже ставлення до своїх «псалмів», у яких оспівував історичне минуле України:

Насміються на псалом той.

Що виллю сльозами;

Насміються!.. Тяжко, батьку.

Жити з ворогами!

Коли 1840 року вийшов друком «Кобзар», Шевченко, як і кожний молодий ав­тор, нетерпляче чекав оцінки критиків — і вони не забарилися. Усі критики від­значили поетичний хист поета, але більшість заперечувала існування української літератури, висміювала українську мову. Найприхильніші до Шевченка критики заявляли, що такий талановитий поет мусить покинути «переробляти російські слова і фрази на український штиб».

У присвяті В. І. Григоровичу до поеми «Гайдамаки» Шевченко дав надзвичай­но яскраву відповідь ворогам української мови й літератури, які вважали україн­ську мову або штучною, або такою, що не існує, або засуджену «умерти в архівах».

Особливо різко проти української мови і літератури виступав талановитий, гострий на язик, «несамовитий» Вісаріон Бєлінський. Шевченка дуже цікавив відгук саме цього критика на його поезію, але Бєлінський, тримавши альманах «Ластівка», у якому друкувався поет, обійшов увагою його твори, похвалив укра­їнську народну поезію, зробив зауваження щодо історичного минулого України і зауважив, що тепер уже немає української мови, а є лише крайовий діалект про­столюддя, отже, української літератури не може бути. Мужицьке життя нецікаве і тільки такий письменник як Гоголь зумів ідеалізувати Україну, та й той пише по- російськи. Тому Бєлінському було «шкода дивитися», як маленькі таланти «по- дурному витрачають свої сили, пишучи по-українському для українських селян». Далі Бєлінський іронічно заявив: «Та й гарна ж література, що дихає самим про­стацтвом селянської мови та дубуватістю мужицького розуму». У цій статті Шев­ченка найбільше вразило й обурило те, що і як критик писав про «мужицьку» тематику в українській літературі. Під свіжим враженням від прочитаного Шев­ченко за одну ніч пише присвяту Григоровичу, у якій дає гідну відсіч таким горе- рецензентам. Поет говорить, що на чужині люди

Все письменні, дрюковані.

Сонце навіть гудять:

«Не відтіля, — каже, — сходить.

Та не так і світить.

Отак, — каже було б треба...»

Якщо їм сонце не так світить, то як зустрінуть вони Шевченкових «Гайдама­ків»? Поет знає, що

Поглузують, покепкують Та й кинуть під лаву.

«Нехай, — кажуть, — спочивають.

Поки батько встане Та розкаже по-нашому Про свої гетьмани.

А то дурень розказує Мертвими словами Та якогось-то Ярему Веде перед нами У постолах».

У цих рядках відчувається змішаний з болем сарказм. Поет повторив сказане критиком ледь не дослівно, а ще уцціиво додав:

Дарма праця, пане-брате:

Коли хочеш грошей Та ще й слави, того дива.

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу.

Султан, паркет, шпори, —

От де слава! А то співа:

«Грає синє море»,

А сам плаче, за тобою І твоя громада У сіряках!

Згадка «про Матрьошу», «про Парашу», «радость нашу, // Султан, паркет, шпори» — це не натяк, а уїдливий закнд тому ж таки Бєлінському, який вважав себе естетом, але не соромився вихваляти у своїх статтях російську патріотичну макулатуру — твір Польового «Параша Сибірячка», напханий усякими кавалерій­ськими героями.

Рецензія Бєлінського зачепила Шевченка за живе, і він саркастично відкидає раду критика:

Спасибі за раду!

Теплий кожух, тілько шкода —

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово Брехнею підбите.

Вибачайте! Кричіть собі,

Я слухать не буду!

Шевченко писав рідною мовою, тією «що мати співала, як малого повивала, з малим розмовляла». І тому він у присвяті-заспіві до «Гайдамаків» іронічно від­кинув закиди критиків:

Буде з мене, поки живу,

І   мертвого слова.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (16 Май 2016) | Просмотров: 46 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016