Понедельник, 05 Декабрь 2016, 06:29
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 18
Гостей: 18
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Образ Наталки - яскравий тип українського національного характеру

Протягом багатьох століть люди оспівували і уславлювали в піснях образ бе­регині — матері чи коханої жінки. Дехто вважав, що доля жінки — виключно в домашньому господарюванні та материнстві. На їхній погляд, жінка не здатна до великих справ і почувань. Але жінки-українки здавна дивують світ і світлим розу­мом, і величчю почуттів, і даром материнства.

Багато поетів і письменників звертались у своїй творчості до образу жінки. Перлиною українсько^ літератури стала неповторна п’єса Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Його героїня наче узагальнила всі найкращі риси жінок, ста­ла своєрідним ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ.

У центрі п’єси — образ простої селянської дівчини — Наталки. Це чесна, ро­ботяща, здібна дівчина. Виборний характеризує її такими словами: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка тру­дяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить». Котляревський під­креслив і інші дуже важливі риси Наталки: розум, енергійність, наполегливість у боротьбі за своє щастя.

Так її характеризують інші персонажі, такі риси виявляються в її поведінці.

Розмова Наталки з возним у першій дії показує, що ця селянська дівчина ро­зумніша за хитрого «юристу». Вона з почуттям власної гідності відкидає залицян­ня возного, розуміючи, що у багатого з «мужичок» жінка «буде гірше наймич­ки — буде кріпачкою». Наталка мудро відповідає возному: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Розмова її з матір’ю про женихів показує її здатність до глибокої критичної оцінки людей.

Наталка — любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози мате­рі глибоко вражають її. Дівчина мусить скоритися материним умовлянням — ви­йти за першого-ліпшого жениха. Щоправда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде: «Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так од­різала, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті».

Але возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв’язана обі­цянкою, даною матері, дівчина мусить скоритися, хоч і дуже кохає Петра, якого вірно жде уже чотири роки. Глибоко драматично звучить монолог Наталки: «Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись? Горе мені!»

Ніщо вже, здавалось, не могло врятувати Наталку від життя з осоружним чо­ловіком. За народним звичаєм дівчина, що подала рушники, не може поруши­ти даного слова. Та не така Наталка. Вона здатна до сміливих, рішучих дій. Ця енергійна дівчина бореться за своє щастя. Не відступаючи перед погрозами воз­ного, вона заявляє йому: «Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добродію». І ніякі погрози й прокльони возного, вмовляння матері не можуть її зупинити. «І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду» — каже Наталка. Але перемагає велика сила Наталчиного кохання. Роз­чулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, по­вертає їй свободу.

Не одне сторіччя живе на сцені улюблена в народі героїня п’єси, а краса невмирущого образу Наталки Полтавки не в’яне, не старіє. Причина безсмер­тя, очевидно, в тому, що І. Котляревський блискуче втілив у ній народний ідеал української жінки, її моральної краси.

Йшли роки, минали десятиліття, зміни суспільного устрою додавали нових рис до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишився без змін. Він не став анахронізмом і в наш час. Нам дуже близький і дорогий об­раз жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, а отже й актуальні для будь-якої епохи.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (18 Октябрь 2016) | Просмотров: 54 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016