Вторник, 06 Декабрь 2016, 07:46
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 33
Гостей: 33
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Картини жипя українського суспільства за часів Великої Руїни у повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма»

Козацький період у нашій історії налічує понад 500 літ. Історія козацтва про­тягом XVII століття була сповнена бойових звитяг та великих трагедій. В історії нашого народу Запорозька Січ назавжди залишилась проявом величності й муж­ності наших предків.

Коли російська цариця Катерина II узялася за «поліпшення» устрою в держа­ві, то найперше вона наказала Кирилу Розумовському скласти гетьманську була­ву і скасувала гетьманство. Не змігши підкорити козаків, 10 листопада 116А року царський уряд видав указ про ліквідацію гетьманства. Катерина II завершила про­цес закріпачення українського селянства, козацькі полки реорганізовувались у ре­гулярні, козацькій старшині надавались військові ранги російської армії. Україна остаточно втратила свої права, свою волю; закінчила своє існування вільна Укра­їнська козацька держава. Настав один із найтяжчих часів для України — період Великої Руїни.

В одній із найвизначніших своїх гумористичних повістей «Конотопська відь­ма» Г. Квітка-Основ’яненко показує деградацію нащадків колишньої козацької старшини після занепаду української державності. Гумор автора часто переходить у сатиру на життя й побут козацької старшини XVIII століття.

Починається повість своєрідною похмурою анафорою, яка, проте, в читачів викликає глузливу посмішку: адже причини для глибоких роздумів, справжньо­го суму у Микити Забрьохи — конотопського сотника — немає зовсім, цей горе- сотник просто нудиться від бездіяльності, хоча його значна військова посада не мала б давати підстав для нудьги. Сучасники митця прекрасно усвідомлювали, чому він заповзявся на подібних до Забрьохи: випадкові люди при високих чинах, отриманих у спадщину, ставали нормою, колишні славні військові традиції зане­падали; не те що до кріпаків, навіть до вільних людей новоспечені дворяни стави­лися зневажливо. Саме з таких самовпевнених дурисвітів і формувалося майбутнє українське дворянство, котре, як писав Т. Шевченко, «за шмат гнилої ковбаси» продасть і рідну матір, і матір-Україну.

Сюжет повісті становить складне поєднання побутових епізодів з фантастич­ними. Конотопський сотник Забрьоха сватається до хорунжівни Олени, але дістає «гарбуза». Писар Пістряк намагається хитрощами скинути Забрьоху з сотенства і посісти його місце: він намовляє сотника водою перевірити відьом. І тут у по­вість вплітається фантастика: відьма Явдоха наводить ману на людей коло ставка, викликає чаклуванням переліт сотника на Безверхий хутір, потім одружує його з гугнявою Солохою, писаря Пістряка — з наймичкою Пазькою, а хорунжівну Оле­ну — з судденком Халявським. Закінчення знову реалістичне. Забрьоху скидають з сотенства, а Пістряка — з писарства, і вони знову стають приятелями.

«Конотопська відьма» багатозначна за своїм ідейним змістом. Передусім це гостра сатира на панівну верхівку українського суспільства XVIII століття, харак­терні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаща сотника Забрьохи, підлого крутія та безпросвітного п’яниці Пістряка, свавільного Халявського, отця Симеона, який, звикши паразитувати на людському горі, виявляє невдоволення тим, що зменшилась смертність людей.

Найяскравіший образ повісті — Микита Забрьоха. Він — спадковий сотник. «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а діди й прадіди Микитові усе були у славному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина сотенство й переходило». Він має велику владу, керує цілою коно­топською сотнею, але сам дурний, неосвічений, ледачий. Прийоми викривально­го зображення образу різноманітні. Тут і пряма авторська характеристика (сотник «не має дев’ятої клепки в голові», «зовсім не тямив діла») і самовикриття («нічого письменного не розжую, хоч і школі вчився», «ліків більш тридцяти не знаю», «я нічого пак не вмію писати, та на ньому сторч і підписав»).

Не диво, що без писаря він зовсім безпорадний. І тому, коли писар розсердив­ся й пішов, Забрьоха нічого не може сказати козакам на запитання, що їм роби­ти й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею Забрьо­ха в усьому звіряється на пройдисвіта-писаря, не розуміючи найпростіших справ. Проте в поводженні з козаками він чванливий і пихатий. Коли козак звертається до нього, він зневажливо відповідає і зараз же відступає, «щоб не дуже налазив на нього і щоб часом не запанібратавсь з ним». Неуцтво й надзвичайну обмеженість виявляє він і в інших стосунках з людьми. Коло інтересів сотника обмежується задоволенням шлункових потреб, пияцтвом, спанням.

Не менш колоритно, і, звичайно, у сатиричному плані зображує Квітка й писа­ря. Як і пан сотник. Пістряк — безпросипний п’яниця. Він допивається до того, що не може «за ненахожденієм писательського существа і трепетанієм десниці і куп­но шуйці» скласти рапорт на письмі, тому викарбовує число козаків на хворости­ні. Цей хитрий шахрай, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши «лепорт» на хворостині і зламавши потім її на зубці, він не може збагнути, що на одну зарубку стало менше, і ніяк не може долічитися одного козака; оскільки він не може ввійти з довгою хворостиною в хату, то пропонує «або стіну простягти, або стелю підняти». Пістряк пишається своєю вченістю. Але «вченість» писаря надзви­чайно обмежена: він і читати в церкві може тільки тоді, коли «небагато закладок», а говорить хоч і «не попросту, усе з писання», але все не до пуття. Мова Пістряка типова для канцеляристів XVIII століття. Писар зображений як найактивніша, але разом з тим і найбільш негативна фігура серед козацької старшини.

Обмеженістю, неуцтвом, користолюбством і самодурством відзначаються й інші представники козацької старшини, побіжно змальовані в повісті, — новий сотник Дем’ян Халявський, його дружина хорунжівна Олена, брат її хорунженко. Згадує в одному місці Квітка й генерального суддю, який «до діла чи не до діла, знай підписує що попадя», і коли писарчата раз підсунули йому «таку бумагу, щоб суддеві у ченці постригтись, а його жінку видати за пана обозного», він і того па­пірця підписав не читаючи.

Представники народних мас показані у творі надто побіжно і виступають лише як тло, на якому діють свавільні самодури — старшина. Дещо докладніше автор говорить про відьом, особливо про Явдоху Зубиху, але, подаючи її образ і вчинки, він просто використовує народні повір’я про відьом і чаклування. Випробування відьом водою — не фантастична вигадка, а жахливий факт давніх часів.

Своїм твором «Конотопська відьма» Г. Квітка-Основ’яненко розвінчує козаць­ку старшину, реалістично змалювавши їхні засоби урядування й побуту, її темно­ту, некультурність, а разом з тим і самодурство, взаємні інтриги й обдурювання.

Забрьоха і Пістряк з повісті Квітки-Основ’яненка багато чим цілком сучасні його добі по суті й формі своєї психології, бездуховності існування, в їх користо­любстві, позбавленості позитивних громадянських ідеалів. Читаєш повість і наче вчувається тобі запитання автора: хіба мають право такі духовно отупілі люди, такі покручі керувати іншими? До чого ж докотиться суспільство, коли терпітиме їх? «Найпряміше, найблагородніше моє прагнення, — писав Квітка, — показати, від чого у нас зло». Повість «Конотопська відьма» є свідченням того, що письменник здійснив свою мету.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (18 Октябрь 2016) | Просмотров: 15 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016