Пятница, 09 Декабрь 2016, 15:31
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 25
Гостей: 25
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Моральна й політична оцінка Т. Г. Шевченком «розкопаного» історичного минулого України у поемі-містерії «Великий льох»

Поема-містерія Т. Г. Шевченка «Великий льох» в історичному і філософсько­му планах — центральний твір у «Кобзарі», бо в ній розглянуто проблеми політич­ної свідомості, її втрати, що призвело нас до втрати державності, до національно­го поневолення, а це питання всіх питань.

Твір написаний 1845 року. Поштовхом до його написання став один із епізодів історії культури України — проведення археологічних розкопок російськими вче­ними із залученням наглядачів-поліцейських. «Великий льох» формально не на­лежить до драматургії Шевченка, але в цій поемі наявні всі ознаки драматичного твору: три дії, у кожній по три дійові особи (померлі душі — ворони — лірники), діалоги, монологи, конфлікти, трагічні злами.

Жанр містерії був особливо популярний у Середньовіччі. В її сюжеті були сцени народження, розп’яття і воскресіння Ісуса Христа та таїнство відкуплення ним людського роду. Містерія «Великий льох» нетрадиційна. У ній показано на­ціональний відкуп українського народу, пов’язаний з пошуками скарбу Богдана Хмельницького, за часів гетьманства якого українська держава досягла вершин свого розвитку. Природно, що в льоху, резиденції будівничого нашої держави, поховано разом з його останками і саму ідею незалежності. Шевченко, напевно,

знав легенди, перекази, за якими в Суботівському льоху «позамикані права» геть­мана, відкривати які ще не настав час. Відомо також, що поет не раз відвідував район Суботова і змальовував церкву. Ось така історична основа поеми про вели­ку трагедію України, замислюючись над якою, Шевченко прийшов до думки про найбільший скарб народу — ідею самостійної держави.

У Шевченковій поемі-містерії «Великий льох» дійство відбувається у двох пло­щинах. У верхній, призначеній для релігійних вистав, діють метафізичні персона­жі: три душі, три ворони, три лірниіси. у нижній (світській) — ісправник з моска­лями, що розкопують льохи Хмельницького, сподіваючись знайти у них золото.

У творі є містичні образи передчасно померлих людей. Господь не приймає їх до раю, бо за життя вони прислужилися катам України, і за це були покара­ні смертю. Перша душа належала дівчині, яка перейшла з повними відрами до­рогу Хмельницькому, «що він їхав в Переяслав Москві присягати». Дівчина дала добрий знак злій справі, тому вода в одну мить отруйною стала. І дівчина, і вся її родина загинули. Друга душа — наймички Івана Мазепи. Дівчина випадково за­лишилася живою, бо після поразки Мазепи під Полтавою, його Батурин був до­щенту знищений москалями і гетьманова челядь перебита. Позбиткувалися і над дівчиною. Та вона, добра душа, зла в серці на ворогів не тримала, напоїла коня цареві, «як вертавсь із-під Полтави». Третя душа належала немовляті. Це немовля согрішило тим, що всміхнулося до цариці Катерини II, лютої вовчиці, яка наказа­ла підпалити козацьку святиню — монастир Межигірського Спаса і милувалася з Дніпра цією страхітливою пожежею. Коли дитина розплакалася, мама для забави показала їй «галеру золотую» Катерини II на Дніпрі, і маля посміхнулося цариці.

Кожна душа символізує Україну певної історичної доби. Перша дівчина (Укра­їна часів Хмельницького) — зріла, фізично й розумово доросла дівчина на видан­ні, а дівчина з Батурина (Україна часів Мазепи) — лише підліток, який щось усвідомлює, а чогось ще й не може дійти своїм розумом, дівчинка з-під Києва (закріпачена Катериною II Україна часів знищення Запорозької Січі) — вже тіль­ки безпомічне немовля.

Друга сцена містерії — це розмова трьох ворон — української, польської та московитської. Як три душі покутували за гріхи темного народу, так три чор­ні гайворони крякають від імені верховодних сфер: польського можновладства, українських старшин та московського боярства й чиновництва. Польська ворона чваниться тим, що проливши під час повстання ріки крові, а повстанців загнав­ши до Сибіру, призвівши Польщу до занепаду, тепер бенкетує у Парижі. Моско- витська ворона хвалиться новими указами, що призвели до зруйнування України. Це вона призвела до тотального винищення Батурина, смерті славного Полубот­ка, загибелі десятків тисяч героїчних козаків на Лодзі, у Фінляндії. Та хоч якою лютою-перелютою вона є, однак не зуміє того жахіття виробляти, що «москалі в Україні з козаками діють». Українська ворона каже, що Україна існувала ще за­довго до того, як постали Польща і Московія, каркає — пророчить, що цієї ночі народяться близнята: «один буде, як той Гонта, катів катувати», а другий буде ка­там помагати. Ворони радять, як бути з тим новим Гонтою, що «розпустить прав­ду й волю по всій Україні». Одна збирається залляти йому очі розтопленим зо­лотом, друга планує чинами скрутити йому руки, третя погрожує зібрати з усього світу «всі зла і всі муки». Врешті-решт ухвалили: втопити або отруїти нового борця за волю України. Такий намір у тих, хто символізує темні прояви нації — янича­рів, перевертнів, зрадників.

Вороння відлетіло, а їхнє місце посіли три лірники. Образи трьох лірників, на перший погляд, здаються аж ніяк не символічними, адже за часів Шевченка мандрівних українських рапсодів можна було зустріти на кожному ярмарку, а в святковий день чи не біля кожного храму. Проте явне каліцтво усіх трьох змушує нас замислитися над підтекстом цього явища. До того ж інструментом цих спів­ців є ліра, а не бандура чи кобза, які вимагали особливих музичних здібностей та вмінь. А ліра — інструмент старців, немічних, підупалих.

Третя трійця — це лірники: сліпий, кривий і горбатий. Хто вони такі? Чи не наша інтелігенція, учені й письменники Шевченкових часів? У час написан­ня Шевченкового твору вже було втрачено козацький вільнолюбний дух нації, усвідомлення високого призначення бандуриста, загублено українцями розуміння значення свого історичного минулого. Не випадково, поснідавши, лірники поля­гали спати і проспали найважливіше: розкопування льоху. Образи лірників уособ­люють скалічене покоління, сліпе, німе і глухе до всього, що чинять в Україні московські окупанти. Отже розділ «Три лірники» сповнений ядучою політичною сатирою. Це сатира на внутрішню і зовнішню імперську політику Росії, на пан­ство з його пихою та зневагою до народу-годувальника, на зажерливість і здирство царських чиновників, на бездіяльність української інтелігенції у справі духовного виховання нації.

Спираючись на текст твору, можна вважати, що й сама назва твору є симво­лічною. Великим льохом, очевидно, названо Україну.

Великий поет України з трагічним болем в душі спостерігав, як Москва руйну­вала і жорстоко викорінювала залишки свідомості історичного буття серед укра­їнського народу і як дедалі затягувався зашморг російського великодержавного ланцюга на шиї приборканої України. Тому в поемі «Великий льох» поет свідомо зробив ретроспекцію в історичне минуле України, щоб чітко вказати на головні хиби, злочини і навіть свідомі провини, які привели козацьку державу до тоталь­ного поневолення.

у поемі-містерії Шевченко показав, що три душі нудяться світом, не знахо­дячи собі пристановища, їх не пускають до раю і не пустять доти, доки українці не здобудуть собі волю, не повстануть проти гноблення, не відродять свою наці­ональну гідність. Це був справжній громадянський подвиг поета і борця, справж­нього патріота України.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 18 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016