Суббота, 03 Декабрь 2016, 21:44
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 25
Гостей: 25
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Мрії Тараса Шевченка про світле майбутнс (огляд творів Кобзаря)

Чим славні Придніпровські гори? Піднялися вони з первісного моря, коли на Землі ще й людей не було. Прилинувши з півночі, зустрів їх молодий Дніпро. Він точив ці гори мільйони років, але поки не посивів, та так і не здолав.

Прийшовши на Канівські гори вклонитися Кобзареві, піднімаєшся сходами й вбираєш поглядом наддніпрянський простір. Думки линуть понад щоденними турботами, відлітають у минуле й переносяться в майбутнє.

Українці — це народ Т. Шевченка. Чи не в кожній світлиці по наших селах під вишиваними рушниками висів портрет Кобзаря, а на полиці лежали його тво­ри. Це було твердинею духу народу, бо люди шанували у Шевченкові не тільки геніального поета, через нього вони усвідомлювали себе як народ. Безперечно, Т. Шевченко зумів відтворити духовність української нації, його сутність, мову, культуру, віру у світле, щасливе майбутнє. Неодноразово він стверджував:

...Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Ці слова стали життєвим кредо поета. Нас до глибини душі вражає велика лю­бов Шевченка до України. Він полюбив її, як син неньку, хай стару, слабку, бідну.

Та чи тільки цим відмінна любов поета від любові інших?

Страждання має свою мову, але її не всі чують. Т. Шевченко писав про стри­вожену душу людини, про її боріння зі злом, про поривання до щастя крізь без­просвітні хмари й безнадійно скалічене життя. Бо бачив скрізь по рідній Україні:

йдуть каліки, скривджені судьбою,

Кобзарі, бродяги, варнаки.

Ті, що дух і тіло рвуть до бою, —

Йдуть усі — чужинці й земляки.

Ось такі жахливі картини малює поет-реаліст. Нас просто не існує без Шев­ченка. У ньому — вся історія наша, все буття, всі наші мрії. Українцеві уявити себе без нього — все одно, що бути без неба над головою. Він — вершина нашо­го родового дерева.

Коли б волею якоїсь казкової сили український народ постав перед необхід­ністю з-поміж усіх людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та «Коб­зар». Без першої він був би неповноцінний морально, без другої — немислимий як народ.

«Кобзар» — це сплав непримиренності до духовного рабства. Це книга, при­значена для нашого спасіння й самоутвердження.

Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспі­вав у своїй творчості жінку-матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Брага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі, —

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині.

Нарешті ми взялися за будівництво власної хати, бо, як казав незабутній Тарас:

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.

Магія шевченківського слова незбагненна. Цим словом він врятував народ від німоти, підтримував його волю. Він був кріпак і сирота, художник і поет, рекрут і в’язень, але залишився нерозчавленим, невиснаженим, незламним, не зневіреним.

Як не згадати з цього приводу його поезію «Сон», де на панщині зморена ро­ботою жінка бачить уві сні майбутнє свого сина Івана. Він вже не кріпак, а віль­ний, одружений, «свою таки пшеницю жне...»

Немає такої події у недавній і новітній історії України, де б він не був на міс­ці. Згадаєш голодомор тридцять третього — і моторошно від Кобзаревого рядка — «гробокопачі ходили». Сахнешся тридцять сьомого — і почуєш прокляття: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських!» Замислишся над екологічними бідами — і спливе у пам’яті синівське: «Світе тихий, краю милий, моя Україно, за що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?» Дивлячись на деяких землячків, думаєш Шевченковими словами: «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попро­си, то отдасте...»

Все і про всіх сказав великий Кобзар, він рятує, дає опору й надію.

Першим пам’ятником для могили Кобзаря мусив стати чавунний хрест з баре­льєфом поета. На ньому були викарбувані слова, якими поет-громадянин закли­кав «І мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх»:

Свою Україну любіть.

Любіть її... Во врем’я люте,

В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть!

Щороку 22 травня Україна святкує знаменну дату — роковини перепоховання праху генія українського народу Т. Шевченка. Виконуючи волю поета, висловле­ну ним у «Заповіті», нащадки зберігають пам’ять про нього:

І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій.

Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Нині, у вільній Україні, ми змогли побачити на повен зріст його велетенську постать і оцінити феноменальну спадщину.

Т. Г. Шевченко завжди залишався самим собою за будь-яких обставин і перед людьми різних поглядів. Умів сказати в очі кожному гірку правду, а не шепотітися по кутках. Він співає гімн Україні та її людям, проголошуючи єдине гасло:

Борітеся — поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава І воля святая!

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 18 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016