Суббота, 03 Декабрь 2016, 21:47
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 22
Гостей: 22
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Показ козацького лицарства, любові до України в романі П. Куліша «Чорна рада»

Великий набуток Куліша-прозаїка — роман «Чорна рада», який Іван Франко назвав «найліпшою історичною повістю у нашій літературі». Твір вийшов друком 1857 року і одразу ж завоював щиру симпатію читачів та високу оцінку критики.

Сюжет «Чорної ради» взято з історії. Він ґрунтується на подіях так званої Руїни, доби після смерті Богдана Хмельницького, коли Україну роздирали різні соціальні пристрасті й політичні орієнтації, що й призвели до «Чорної ради» 1663 року. Ку­ліш визначив жанрову специфіку роману як хроніку, вказуючи тим самим на спо­рідненість свого твору з літописами, адже так у давнину називали літописи.

У «Чорній раді» П. Куліш не заявляє про себе як про вченого-історика, бо зоб­раження історичної ситуації позбавлене і фактичної точності, і точності деталей. Наводячи реальні факти в одному ряду з вигаданими. Куліш ґрунтує свій вимисел на історичних матеріалах, тобто вигадані герої (Кирило Тур, божий чоловік. Че­ревані, Петро, Леся) та вигадані ситуації (хутірське життя Череванів, любовна лі­нія Петра і Лесі) не суперечать правді історії. Вони лише поглиблюють відомості про побут козацьких зимівників, соціальну психологію різних верств тогочасного суспільства, різні соціальні орієнтації його представників. Особливість зображен­ня історії у «Чорній раді», авторське суб’єктивне начало полягає в тому, що, прав­диво змальовуючи основний зміст історії України другої половини XVII століття. Куліш подає своє тлумачення подій, свій коментарій, програмуючи шляхи утвер­дження державності, національної згоди, громадянського миру.

Центральним у романі є образ соціальних низів, черні, маси, що була старшою у правах і од гетьмана. Це узагальнений демократичний образ українського на­роду — запорозьких козаків, міщан, селян тощо. Настрої цих найширших верств давнього українського суспільства автор майстерно відтворив у багатьох сценах твору. Ось що говорять київські міщани багатому козакові Череваню: «Козацтво ви собі загарбали, самі собі пануєте, ридванами їздите, а ми будуй власним кош­том стіни башти, плати чинш, мито і чорт знає що?» Селяни Ніжинського повіту нарікають на козацьку старшину: «Буде вже й того, що один свиту золотом гап­тує, а ІНШИЙ, може, й сірячини не має; один оком своїх сіножатей не займе, а ми ось із половини косимо».

Таке незадоволення низів соціальною несправедливістю з боку розбагатілої козацької старшини призвело до Чорної ради того пам’ятного року. У двох розді­лах роману (14 і 15) показано, в яку грізну силу вилилось це почуття всенародного гніву та обурення. Не допомогло навіть регулярне військо Сомка з гарматами — сліпа сила все змела. Інша річ, що гетьманом обрано людину негідну, яка зуміла використати цю грізну силу в своїх егоїстичних цілях. Автор показав як величезну енергію низів народу, так і їхню несвідомість, легковірність.

Хоча сюжетна лінія роману жодного разу не сягає легендарних запорозьких порогів і автор не вводить читача на територію Січі, її образ присутній в романі: він у спогадах старих січовиків, у діалогах козаків за столом та в дорозі, у відсту- пах-роздумах самого автора. Та й чи дивно? «Запоріжжя і споконвіку було серцем українським, на Запоріжжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забу­вались. Як вода в Чорному морі не переведеться, поки світ сонця, так і в Січі до віку вічного не переведуться лицарі. З усього світу злітаються вони туди, як орли на недоступну скелю». Отже, симпатії автора до січовиків вельми промовисті. Особливо захоплений він найпершим законом січового братства — законом по­братимства: «щоб не було се моє, а се твоє, а все вкупі; щоб помагать один одному у всякій пригоді; щоб менший старшому був слугою, а старший меншому — рід­ним батьком». Закон цей мав би бути актуальним і зараз.

Запорізька Січ, як відомо, — перша демократична республіка Європи й світу. «На Запорожжі, — читаємо в романі, — усі рівні: нема там ні панів, ні мужиків, ні багатих, ні бідних».

Батальних сцен у романі нема жодної, але доказів легендарної звитяги козаків немало. Це колоритні описи двобою Кирила Тура з Петром Шраменком, ніжин­ського війтенка з юним Домонтовичем, польські легенди про те, буцім запорож­ці ростуть у Великому Лузі з землі, як гриби, про те, що в запорожця не одна, а дев’ять душ у тілі, тому його нелегко вбити.

Описуючи добу похмельниччини, автор «Чорної ради» згадує давнє, а то й прадавнє минуле України та її славетних лицарів — Петра Конашевича-Сагайдач­ного і Самійла Кішку, Тараса Трясила і Павлюка, Остряницю й Наливайка, Нечая і Морозенка, видатних діячів культури — ректора академії Петра Могилу, філосо­фа Інокентія Гізеля та багатьох інших, які складають немеркнучу славу України.

Справжніми лицарями, патріотами зображені у романі батько і син Шрами, Сомко. Вони щиро засмучені недолею рідного краю, все роблять, аби не допусти­ти брюховецьких та їм подібних до влади, проте, на жаль, це не вдається.

Сомко бореться за міцну державну владу під орудою сильної гетьманської руки. Він мріє про об’єднання України, в якій інтереси старшини будуть на чіль­ному місці, а низи будуть приборкані. Це, власне, сокровенні думки самого Кулі- ша. Згідно із задумом автора, то мав бути ідеал гетьмана. Так, щирий і незлоби­вий це був лицар, гордий і розумом високий. Коли вірні йому козаки вирішили покласти голови, але не віддати свого гетьмана на поталу, він говорить: «Братці милі! Що вам битися за мою голову, коли погибає Україна!» А скільки благород­ства в рішенні Сомка відмовитись від самопожертви Кирила Тура, який рятуючи гетьмана, хотів залишитись замість нього у в’язниці. «Ні, — гордо заявив Сом­ко, — чужою смертю я волі купувати не хочу!»

З любов’ю зображений Кулішем і паволоцький полковник Шрам, палкий по­борник об’єднання України. Не раз персонажі роману чують від нього патріотичні висловлювання на зразок: «привернемо всю Україну до одної булави», «зніметься пожежа по всій Україні». Чесний і скромний. Шрам не терпить людей, які прода­лись шляхтичам за «лакомство нещасне» і злигалися з поневолювачами українсько­го народу. Тому цей козак-патріот і оголосив нещадну війну ставленику польської шляхти Тетері. Полковник шрам бачив не раз і не два смерть і на суші, й на морі. Його кремінна стійкість викликає зачудування: «Що, тебе Господь створив із само­го заліза?» І все ж єдиний раз він заплакав від того, що Вкраїна розірвана надвоє.

Образ Шрама, козацького полковника і священика в одній особі, — це уза­гальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму. «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани», — говорить Шрам.

Гідний батька і його син Петро — «орел, не козак». Мужність, хоробрість Шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріїсу перепливти». Автор не приховує своєї захопленості Петром: «Він добрий був син і щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти». Одне слово, це справжній козак — лицар — щирий, чесний, смітивий.

У романі багато колоритних образів козаків, але найяскравіший з них — об­раз запорожця Кирила Тура. Для Кирила, за його ж словами. Січ — мати, а Луг — батько. Головне для Кирила — сина запорожця, — козацька честь. «Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного», — говорить він своєму побратимові, коли той намовляє його стрітяти в Петра Шраменка, у кот­рого лише шабля в руках.

Хоробрий лицар, бунтарської і дещо химерної вдачі, Кирило не має корисли­вих інтересів, прагне до незалежності, відчайдушних вчинків і козацького побра­тимства. Ось як розуміє Кирило сенс козацького життя: «А в на над усе — честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топ­тала. Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціна була голова нас плечах. Не сьо­годні, так завтра поляже вона, як од вітру на степу трава, а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже».

Роман «Чорна рада» засвідчив, що український народ має свою давню і гідну пошани історію, велику культуру. Своїм твором Куліш звеличив самобутність ду­ховного життя нашої нації, ставив перед читачем глибоко гуманні та високомо­ральні ідеали, які й формували естетичні смакн українців.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 17 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016