Пятница, 09 Декабрь 2016, 09:44
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 30
Гостей: 30
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

«І сам на сам бороть природи гарт - людиною і справді бути варт...» Загальнолюдські цінності у романі Й. В. Гете «Фауст»

«Фауст» — один з найвеличніших творів світової літератури усіх віків і народів. Цей роман — велика школа життя та пізнання навколишнього світу. Письменник у романі зобразив глибинні життєві явища, величний процес духовного розвитку. Він порушує загальнолюдські проблеми — добра і зла, любові і ненависті, жаху й надії, відчаю і радості, успіху і поразки. У свій роман Гете, вчений-природозна- вець, вклав усі свої знання, весь життєвий досвід. Основою сюжету «Фауста» ста­ла середньовічна легенда про мага та чорнокнижника Йоганна Фауста. 1587 року вийшла книга незнаного автора «Історія доктора Фауста» — засудження безбож­ника, який продав свою душу дияволу заради знання. Роман Гете став утіленням загальнолюдського шляху від середньовічної пітьми до світла розуму і науки.

У романі є і реальні побутові сцени, і фантастичні. Так «Фауст» починається сперечанням Бога і Мефістофеля про добро і зло і про те, на чий бік стане док­тор Фауст, людина, яка осягла усі сторони людського життя. Бог вважає, що лю­дина, якою б поганою вона не була, все ж таки у змозі відрізнити добро від зла і обрати правильний шлях. Фауст для обох — і Бога, і Мефістофеля — лише ляль­ка, піддослідна миша. Ми бачимо, що усім світом керують ці двоє... Та Гете од­разу все перевертає: і ми розуміємо, що ця суперечка — лише сцена у людському театрі, де усім керує директор: «...Не бракуватиме зірок, і сонця, й місяця, і неба, дамо й води, й вогню, як треба, і скель, і звірів, і пташок! Так розміркуйте ж все дотепно, на сцені всесвіт умістіть і швидко й бережно пройдіть із неба через зем­лю й пекло...»

Фауст у Гете не є суцільною довершеністю. По-перше — він людина, як і всі інші, він не цурається ні пиятики у колі друзів, ані жінок. Та він здається вищим за всіх, бо кидає виклик космічним силам, духам землі. Фауст завжди у пошуку: він не вірить у Бога, який був глухий до його відчайдушних молитов, він шукає свій шлях пізнання: «У філософію я вник, до краю всіх наук дійшов — уже я й лі­кар, і правник, і, на нещастя, богослов... Ну і до чого я довчивсь? Як дурнем був, так і лишивсь...», — каже Фауст. «Не вірю я, що я щось знаю, не вмію я людей навчати, не вмію їх на добре напучати...» На цьому шляху пізнання Фаусту й зу­стрічається Мефістофель, викликаний через читання книги Нострадамуса. Вче­ний сумнівається у можливості досягнення людством щастя, коли у всьому ба­

 

чить тільки приклади страждання. «Я чую вість, але утратив віру...», — каже він. «Терпи, страждай! — цей спів я чую щохвилини, і щогодини, і щоднини, усе жит­тя — із краю в край...»

Фауст відчуває дуалізм людини — «Чому лиш дух крилатий в нас, але тілесно ми безкрилі?», — запитує він. І каже своєму другові Вагнеру: «Тобі одна знайома путь, а я — стою на роздоріжжі... У мене в грудях дві душі живуть, між себе вкрай не схожі — і ворожі...»

Сам себе Мефістофель називає частиною тієї сили, що, бажаючи злого, діє лише на благо. Мефістофель втілює суцільне зло. Бог суцільне добро... та обом байдуже до людських страждань. Мефістофель спокушає Фауста можливістю щас­тя тут і зараз і за це мусить відібрати його безсмертну душу. їхня угода набирає чинності тоді, коли Фауст гукне: «Спинися, мить, прекрасна ти!»

Мефістофель показує усі принади людського життя. Наприклад, щастя воло­діння чимось: «В нас не питай, де міра й край: всього досхочу, до жадоби, бери, хапай, що до вподоби і на здоров’я поживай...», — каже він Фаусту. Та вчений відмовляється, бо він знає, що річ не у насолоді, не в розвагах.

Перша спокуса — шинок у Лейпцигу, де п’ють студенти, який має назву «Авер- бахів склеп»: «От, для початку подивися, як весело живе гульвіса: йому, крім гуль, усе бридня, справляє празника щодня». Та Фауст спокійно проходить перше ви­пробування — пиятика його не цікавить. Тоді за допомогою чар відьми Мефісто­фель повертає Фаусту молодість, бо розраховує, що молоді сили розбудять почут­тя Фауста. Він допомогає Фаусту познайомитися із Гретхен.

Прекрасна і чиста Маргарита-Гретхен. Мефістофель спокушає і її, даруючи простій і скромній дівчині чудові прикраси. До того, як зустрітися з Фаустом, Маргарита любила лише Бога і для неї Фауст стає божим благословінням і пока­ранням. Гретхен любить життя беззастережно, таким, як воно є, та важко пере­живає своє падіння і народження позашлюбної дитини. Гріх Гретхен, засуджений суспільством, виправданий Богом, коли з небес долинає: «Спасенна».

Втративши Гретхен, Фауст продовжує пошук істини, шукає її у державній ді­яльності, у класичній Греції та її легендах про прекрасне, бо саме у красі він ба­чить спасіння світу. Вищу мудрість життя Фауст здобуде тільки у кінці твору: «І сам на сам бороть природи гарт — людиною і справді бути варт...» Після смерті Фауста Мефістофель хоче забрати Фаустову душу, та Божі сили забирають його на небо, де він зустрінеться із коханою Гретхен... Для Гете злом є держава, монархія, абсолютна влада, людська тупість.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 24 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016