Пятница, 09 Декабрь 2016, 05:51
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 11
Гостей: 11
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Образ Евгенія ОнЕгіна в однойменному романі 0. Пушкіна

Євгеній Онєгін вже давно став визначенням образу героя, який нудиться від життя — такого собі російського Чайльд-Гарольда. Олександр Сергійович Пуш­кін зобразив його у романі близьким другом автора, образ якого також є у романі: «Добрий мій приятель», — характеризує його автор.

З перших рядків читач розуміє, що Онєгін народився в Петербурзі (на берегах Неви). Картини навчання героя немовби змальовані художником-мініатюристом: ось його нянчить Мадам, потім Месьє л’Аббе, який навчає «жартома», без мора­лі, не докоряє за пустощі, та водить гуляти до Літнього саду. Юнацькі роки пере­творюють Онєгіна на денді — молоду людину, вдягнену за останньою модою, яка розмовляє французькою та вміє «мазурку легко танцювать». Крім французької, Онєгін знає латину (але тільки «щоб епіграфи розуміть, поміркувать об Ювеналі, В кінці листка черкнути уаіе, з Вергілія процитувать... сяк-так рядків із п’ять...»), майже байдужий до історії (тільки окремі історії «від Ромула до наших днів»), не любить поезії («Гомера лаяв, Феокрита...»), проте розуміється на економіці («Зате читав Адама Сміта...»). Онєгін нудьгує, в нього сплін, він має наміри зайняти себе чимось... та «загін книжок розставив гарно, читав, читав, а все намарно... лишив він, як жіноцтво, книги, і їх запилені ряди закрив тафтою назавжди...»

Дуже важливим ключем до розуміння характеру Онєгіна є його кабінет, світ речей, які доповнюють образ. Тут є речі з Лондона і Парижа, Туреччини: янтарні люльки, порцеляна і бронза, парфуми «в чистім кришталі», «і щіточки на сто ла­дів для нігтів, також для зубів...». Пушкін змальовує Онєгіна франтом і педантом, який вдягається по три години. Висновок Пушкіна з приводу турботи Онєгіна про свою зовнішність і сьогодні звучить відповіддю усім, хто до неї байдужий: «Люди­на славна бути може і дбать про нігті разом з тим...»

Та найголовніша наука, відома Онєгіну — наука милування, «яку прославив ще Назон». Образ життя головного героя видається чередою любовних пригод. «Дитям розкошів і утіх» називає його автор. Онєгіна запрошують на вечірки, бали, обіди. Гульвіса, «надівши модний болівар Онєгін їде на бульвар», а потім до рес­торану, де на нього чекає Каверін, приятель самого Пушкіна. Удвох вони смаку­ють чудесами французької кухні: трюфелі, страсбурзький пиріг, лімбурзький сир, ананаси золоті — усе їм до вподоби. Та цю кулінарну поезію Пушкін римує із... балетом, бо саме його полюбляє Онєгін, «театру злий законодавець». Онєгін від­відує і бали — ми знайдемо його і на петербурзьких балах, і на московських, і на провінційних іменинах.

У своєму герої авторові подобається «і мрій жадоба мимовільна, і своєрідність непохильна, і ум, холодний та їдкий». Автор і герой мріють побачити красу світу, однак Онєгіну треба розпорядитися спадщиною померлого дядька — «до госпо­дарства мусить братись...» — то ж подорожувати йому доведеться у провінцію.

У провінції на Євгенія чекає «поважний замок фамілійний» — Пушкін зобра­жує цей самотній будинок як пейзаж, він дуже уважний до інтер’єру та «бібліоте­ки» панського дому — у шафі подертий зошит з видатками, «пляшок з наливками ряди, глеки фруктової води і календар за рік четвертий...». У провінції сусіди на­зивають Онєгіна фармазоном, бо він уникає їхнього товариства.

Поруч із Євгенієм — його приятель, Володимир Ленський, антипод головно­го героя. Характеристика його коротка, але яскрава: він «мрійник гетінгенський, поклонник Канта і поет». Він вміє натхненно говорити і носить кучері до плеч.

«Він серцем був невіглас милий.., мандрівець, як усі поети...» — зазначає Пушкін. Саме Ленський знайомить Онєгіна із родиною Ларіних, їхніми доньками — Тетя­ною та Ольгою. Закоханий в Ольгу, палкий юнак не витримує насмішок зі своєї обраниці — і гине, вбитий Онєгіним на дуелі. Дехто вважає те, що сталося на ду­елі, закономірним кінцем, роботою холодного серця. Та все ж, гадаю, це не так, бо Ленський міг простити насмішки приятелеві, та не зробив цього, захищаючи честь дами. Чи міг Онєгін відмовитись від дуелі? Ні, бо не він надіслав виклик. Тож обидва стали «заручниками честі» і хтось мав бути вбитий.

Пізніше очима Тетяни ми побачимо онєгінський дім без господаря — і разом із нею зрозуміємо його більше. Його речі і книги підкажуть сумні уподобання мо­лодої людини: портрет лорда Байрона, статуетка Наполеона — цілком зрозумілі символи інакодумства. Можливо, й у своїй садибі Онєгін з’явився не зовсім за своїм бажанням... «Дивак сумний і небезпечний, що в небі чи в безодні зріс, цей ангел чи гордливий біс...» Висновок не на честь хазяїна садиби: «Хто ж він? Наслі­дування вдале, нікчемна тінь? Невже-бо він в плащі Гарольдовім москвин, химер чужих тлумачник вдалий, слів модних збиранка нова? Чи не пародія бува?..»

Мимоволі жертвою Онєгіна стає і Тетяна, бо відмовившись від кохання чистої дівчинки, Онєгін вбиває її душу. Чи могло бути інакше? Ні, бо не ми визначає­мо, кого нам любити, а кого ні, бо щось таємне, містичне відбувається між дво­ма людьми, які закохані одне в одного. Просто між Тетяною та Євгенієм цього не сталося. Так буває у житті і не кожна любов запалює відповідні почуття. Цікаво, що Пушкін пізніше знову зіштовхує цю пару й історія повторюється: тепер Онє­гін закоханий, а Тетяна відмовляється від запропонованого ним і давно омріяного кохання і клянеться у вірності своєму старому чоловікові... Що ж тут трагічного, і чому Тетяна — жертва? Мабуть, тому, що кохання мало відбутися, і відбулося, але чомусь не збіглося у часі — і саме це є трагедією. Тетяна скаже Онєгіну, що її мало втішає тепер його кохання, вона навіть знайде йому якусь причину. «Чи не тому, що я тепер у світі», що чоловік — генерал... Смішні слова, сказані лише для того, щоб вразити ще болючіше. Так, його вразила саме ця зміна — перетво­рення безбарвної лялечки на чарівного метелика — а зовсім не становище Татья- ни у світі! Онєгін бачив багато різних жінок, та кохання торкається його серця тільки зараз...

Зустрівши Онєгіна, який повернувся у Росію після мандрів, автор міркує, чи змінився його друг? «Той самий він, чи вгамувався? Чи грає й досі в дивака?..» Ймовірні його обличчя, запропоновані Пушкіним — Мельмот, космополіт, патрі­от, Гарольд, квакер — або якась інша маска. «Знайомі ви?» — запитає автор сам у себе. І відповість: «І так, і ні...»

Пушкін порівнює Євгенія із Чацьким, який прибув «з корабля на бал». У чо­мусь Онєгін схожий на Байронового Дон Жуана, всесвітнього коханця, який гине через перше кохання, яке сталося у його житті. Онєгін не Дон Жуан, він не заги­не. Пушкін не хоче загубити свого улюбленого героя, трішечки схожого на нього самого. А тому він відправить його у мандри — єдині дієві ліки від нещасної лю­бові. Він попрощається зі своїм героєм якось дуже швидко, як із рідною люди­ною, щоб ані герой, ані читач не побачили сліз...

Можливо, хтось скаже, що Онєгін є «типовим представником», чи «героєм, який нудьгує». Це все так. Проте для мене Онєгін — просто людина XIX століття, людина передова, захоплена, закохана — так схожа на багатьох моїх сучасників, і так не схожа на них. Така історія кохання могла б трапитися й у XXI столітті, і будь-коли. І це добре, бо звідки ж візьметься поезія у світі? Вона, як відомо, — квітка нездійсненного кохання...

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 26 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016