Среда, 07 Декабрь 2016, 10:37
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Loading
Меню сайта
Предметы

 

Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 40
Гостей: 40
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

«І щастя можу я збагнути на землі, і в небесах я бачу Бога...» (основні теми і мотиви лірики М. Лєрмонтова)

Загибель «сонця російської поезії» Олександра Пушкіна викликала до жит­тя нового російського генія — Михайла Юрійовича Лєрмонтова. Його чарівна, музикальна поезія хвилювала серця, наділяла їх почуттями кохання, самотнос­ті, співчуття. Ліричний герой Лєрмонтова — герой, який мріє, страждає, мис­лить. Він — герой-одинак, дуже близький до пушкінського Онєгіна і Байроново- го Чайльд Гарольда. Наче їхні герої зійшли з поетичних сторінок і почали писати вірші, закохуватися у жінок, стрілятися на дуелях...

Як і герої Пушкіна та Байрона, ліричний герой Лєрмонтова — романтик, ман­дрівник, який любить природу і знається на літературі. Іноді розумієш, що він чарівно віддзеркалює те, що існувало досі — але так, що воно перетворюється на чарівний мистецький витвір, неповторну перлину. Такою перлиною, наприклад, є вірш «Бажання»:

Чому я не ворон, не птах степовий.

Що майнув наді мною, прудкий?

Чому я у небі не можу ширять І саму лише волю плекать?...

Як тут не згадати вірш українського поета Петренка: «Дивлюсь я на небо і думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю?..»

Лєрмонтов — співець самотності, романтичного відчуження від людей. У своє­му «Сонеті» він пише про самотність закоханого, який не зазнав взаємності, зма­льовуючи об’єкт свого кохання схожим на холодну мармурову статую.

Страждаю раз у раз в обладі я твоїй:

Чаклунським усміхом, магічними очима Мій дух, мов путами окутий сталевйми,—

Та марне я терплю. Самотність — уділ мій.

Та самотній не лише закоханий. Лєрмонтов бачить і знаходить самотність у природі, знаходить і натхненно оспівує чари самотності. Його «Парус» — справді вершина світової лірики, картина, змальована словами, наче фарбами. Цей вірш створює одночасно і звуковий образ (завивання вітру, плеск хвиль, тріск щогли на кораблі), і образ візуальний (блакитний туман моря, білий парус, прозора блакить хвиль, сяюче проміння). Як справжній художник, Лєрмонтов створює із цих скла­дових партитуру, додавши до неї найголовніше — людські почуття (самотність, радість протиборства із стихією хвиль).

В блакитному тумані моря Біліє парус самітнйй.

Чого шука він в тім просторі?

Чом в ріднім краї він чужий?

Один з улюблених романтичних образів — гори, гірські вершини — символ вищої сили і вищої самотності. У вірші «Казбек» Лєрмонтов оспівує Кавказ — місце свого заслання, Кавказ загибельний, нескорений, незрозумілий. Його схід­на «інакшість» змальована рядками:

Вповиті білою чалмою Чоло і вид старечий твій,

І не торкне твого спокою Людини гордий неспокій.

Настрій вірша перекликається з віршами Пушкіна, присвяченими Кавказу і Криму — поетичним закликом любові до далекої домівки.

Та єсть іще одне бажання.

Душа тремтить... Як оповім?

Що, коли я за дні вигнання Забутий у краю своїм?

А у передмові до поеми «Демон» напише цілий гімн Кавказу:

Тобі, Кавказе, царю гір земних,

Я віддаю оці недбалі рими.

Благослови їх, як дітей своїх,

І отіни верхами сніговими.

Іще один з образів Сходу — грузинський кинджал, оспіваний Лєрмонтовим у багатьох поетичних рядках. У вірші «Поет» Лєрмонтов порівнює цю зброю зі зброєю поетичною.

Ясніє мій кинджал в оздобі золотій.

Холодна і несхибна криця,

І криє гарт його нещадний, бойовий.

Старого сходу таємниця...

Поете! Чи не так за нашої доби.

Забувши уділ свій високий.

Всю міць свою зміняв ти на земні скарби —

Все те, що мав у давні роки.

Вершиною лірики Лєрмонтова були віршовані філософські роздуми про міс­це поета і поезії, оспівані у творах «Пророк», «Смерть поета». Та найголовнішим для поета Лєрмонтов вважає злиття з Божим світом, сходження через природу до розуміння Бога. Так є у вірші «Виходжу один я на дорогу», де ліричний герой до­сягає космічних висот, у вірші «Коли хвилюється золотоока нива...», сповненому щастям споглядання природи як Божого проекту:

Коли струмок бринить в зеленій чаші яру І, думці даючи щасливих дар хвилин.

Слова шепоче, виповнені чару,

Про мирний край, де народився він, — Тоді схиляється в душі моїй тривога. Тоді розходяться всі зморшки на чолі,

І щастя можу я збагнути на землі,

І в небесах я бачу Бога.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (19 Октябрь 2016) | Просмотров: 16 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2016