Воскресенье, 20 Август 2017, 21:07
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

МІЙ друг Матроскін (твір-оповідання на морально-етичну тему з власного досвіду, з обрамленням)

Наш сусід Федір Іванович — моряк. Його довго не буває вдома; мабуть, тому він самотній.

Я завжди уявляв людей цієї професії з мужньою зовнішністю. Моряк дале­кого плавання — це людина висока на зріст, плечиста, з міцними мусьсулами, обвітреним засмаглим обличчям. Вона ніби уособлює могутність морської сти­хії. І ще вона має обов’язково палити трубку. Зовнішність Федора Івановича не відповідала моїм уявленням. Він зовсім не підходив під визначення «морського вовка», навіть трубки у нього не було. Виглядав він не мужньо, на відміну від на­шого сусіда з другого поверху бухгалтера В’ячеслава Михайловича Пенцова.

Якось, повернувшись зі школи, я побачив у нас Федора Івановича. Матуся, батько і наш сусід щось жваво обговорювали. Мені здалося, що Федір Іванович про щось прохав моїх батьків, умовляючи їх.

— А ось зараз ми послухаємо думку Петра, — сказала мама.

Федір Іванович повернувся до мене з надією.

—  Розумієш, Петре, — звернувся до мене сусід, — з останнього плавання в Індію я привіз тигреня. Це був подарунок екіпажу від наших ділових партнерів. Додому тигреня брати ніхто не зважився, віддали мені, кажучи: ти самотній, від­тепер ви будете удвох. Звісно, тварині місце у зоопарку або у цирку. Я вже роз­мовляв зі знайомим дресирувальником і незабаром віддам йому на виховання тигреня. Зараз, правда, дресирувальник на гастролях, а мені треба негайно ляг­ти на щорічну профілактику у лікарню. Не міг би ти узяти шефство на певний час над тигренятком?

Про яку відмову могло йтися! Я дав згоду.

—  Не поспішай радіти, — сказала мама, — треба знати, як за ним доглядати, чим годувати. Це ж те саме, що доглядати немовля.

—    Я дам інструкції, — пообіцяв Федір Іванович.

За кілька хвилин я вже тримав на руках маленького мешканця джунглів, схо­жого на щеня середньої угодованості. Це був товстенький з блискучою шерстю звір. Його руда, з темними мітками шерстка так і притягувала до себе долоні, хотілося гладити її, потиснути тигреня, — одне слово, я відразу визнав у ньому друга й сказав:

—    Це мій Матроскін.

—    Матроскін так Матроскін, — погодився сусід.

Тепер турбот у мене додалося. Батьки приносили усе, що було потрібно для раціону мого підопічного, а я його годував, купав у дитячий ванночці, в якій ко­лись купали мене, виходив з ним гуляти, слідкував за кожним кроком у нашій малогабаритній трикімнатній квартирі. Я якось не думав про те, що звірі хворі­ють, можуть застудитися. Одного разу мій Матроскін прокинувся кволий, почав чхати. Від їжі відвертався і жалібно скиглив, дивлячись на мене сумними вели­кими очима. Довелося йти у ветеринарну лікарню і консультуватися з лікарем. Мені порадили мікстуру для немовлят.

Матроскін слухав тільки мене, без мене нічого не їв. Одного разу я затримав­ся у школі. Мама зустріла мене, зітхнувши з полегшенням.

—    Ну, нарешті, — сказала вона, — ніяк не вдається нагодувати Матроскіна.

Якось я робив уроки, а Матроскін сидів у своєму кутку і щось гриз. Я по­думав, що він гризе м’ячик, який я нещодавно йому подарував. Але дивна річ, цей м’ячик якось підозріло стукотів по підлозі. І раптом тишу порушив мату­син крик:

—    Мої черевики!.. Мої нові черевики!..

Тепер я зрозумів, що стукотіло. Кинувся до тигреняти, але черевик врятувати вже було неможливо: увесь задник було обгризено...

Конфлікт уладнали, але тигреня цього дня намагалося не показуватися мату­сі на очі. Воно повечеряло, ми з ним вийшли на прогулянку, перед сном я вимив йому лапи. Воно слухняно давало витирати їх ганчіркою, не скиглило, не гралося і лягло біля моїх ніг, коли я пішов спати. Матроскін відчував свою провину.

Наступного дня, повернувшись зі школи, я здивувався: до моїх ніг ніхто не викотився.

—    А де Матроскін? Спить? — запитав я матусю, входячи у кухню.

—    Може, й спить, — холодно відповіла вона, — тільки у зоопарку.

—    До чого тут зоопарк? — не зрозумів я.

—  Ми віднесли звіра до зоопарку, там є майданчик для молодняка. Ми по­яснили адміністрації зоопарку ситуацію, що склалася, і коли Федір Іванович по­вернеться з профілакторію, він забере, якщо схоче, свого тигра.

—    Чому мене не дочекалися! — закричав я. — Я теж маю особисту думку.

—  Ти вже почав не встигати у школі. А потім мешканцям джунглів не місце у міській квартирі, та ще у такій маленькій, як наша.

уранці я не пішов до школи, а вирушив до зоопарку. Я легко знайшов май­данчик для молодняка. Матроскін, побачивши мене, радісно кинувся до мене. Я заплакав, так шкода було розлучатися з ним.

— Тигреня майже добу нічого не їсть, — сказав служитель. — Мабуть, ту­жить за домом.

У мене з’явилася надія: не допустять же батьки, щоб малюк помер від голо­ду! Ввечері родина зібралася на раду. Батько і мати здалися. Матроскін знову з’явився у нашій квартирі.

— Добре, коли у родині злагода та любов, — сказав Федір Іванович, повер­нувшись після лікування, — і коли дорослі й діти розуміють одне одного. Звісно, бувають непорозуміння, як у випадку із зіпсованим черевиком або з зоопарком. Але любов і взаєморозуміння згладжують усі гострі кути.

Дресирувальник після гастролей повернувся у місто, і Матроскін пішов у свою циркову школу.

Я теж не пропускаю уроків, а у вихідні ми з батьком і матусею, захопивши улюблені ласощі нашого Матроскіна, їдемо до цирку.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 18 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017