Понедельник, 21 Август 2017, 23:33
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Яблуко для Вовки Несміяна (твір-оповідання на морально-етичну тему з власного досвіду)

Ми дружимо утрьох: Льоша Яшкін, Мишко Сорокін і я, Дмитро Сєдов. За моє прізвище хлопці звуть мене Сивий, Мишка — Сорока, а Олексій у нас Це­зар: він уміє одночасно декілька справ робити, і взагалі він розумний. Не знаю, чи був розумним та винахідливим Юлій Цезар, полководець, що жив у Старо­давнім Римі ще до нашої ери, але Льошка — вигадник, це факт, та ще й який!

Ми живемо в одному під’їзді, ходили в один дитячий садок, зараз навчає­мося в одній школі. Правда, ми з Льошкою у 9-Б, а Мишко — у 9-В. Але це не заважає нам зустрічатися на перервах і допомагати один одному на контроль­них. Адже не одночасно проходять контрольні з фізики або математики у наших дев’ятих. Якщо на першому уроці у нас, то ми встигаємо попередити Мишка про важкі завдання — задачі чи рівняння. А якщо контрольна у 9-В, Мишко по­спішає розповісти, які сюрпризи чекають на нас.

Так ось дружили і наші батьки. Вони ходили у ту саму школу і поверталися додому у той самий двір, що й ми.

Двір наш великий, з усіх боків його оточують високі цегляні будинки старої побудови, в ньому, як і у всіх інших дворах, багато тополь, але у нас є те, що варто уваги: це три яблуні. Хтось скаже: ото диво — яблуні у дворі міського бу­динку! Поруч з нашим будинком є вулиця, суспіль засаджена не лише яблуня­ми, а й абрикосами. Плоди, правда, дорослі дітям збирати забороняють, кажуть, екологія не підходить: плоди просочені шкідливими речовинами від вихлопних газів машин. Але не всі сприймають всерйоз поради старших — хтось таки й під­німе стигле яблуко або зірве абрикос. Інша справа — яблуні у дворі.

Що ж особливого у трьох яблунях нашого двору? їх посадили наступного дня після свого випускного вечора наші батьки як пам’ять про шкільну юність, дружбу. Деревця стоять поруч, одне біля одного, вони практично однакові на зріст, сплітаються своїми гілками і рясно плодоносять. Але зараз зима, і яблунь­ки сплять. Увагу перехожих привертають залишки новорічних прикрас на гілках яблунь. Так, так, яблуням у новорічні свята довелося виконувати роль ялинок. А було це так.

Напередодні зимових канікул Льоша — наш Гай Юлій Цезар — сказав:

—    Давайте здивуємо мешканців!

—  Після торішнього феєрверка, улаштованого Шишкаревими у новорічну ніч, їх вже навряд чи чимось здивуєш, — іронічно зазначив Мишко.

— Хіба що увесь двір ліхтарями різнокольоровими прикрасити, — запропо­нував я.

— Не двір прикрасимо, а яблуні! — по-змовницькому сказав Цезар. — При­красимо деревця, наче ялинки.

Як тільки стемніло, ми винесли драбину і заздалегідь припасені прикраси. Коли все було готове, було вже дуже пізно, де-не-де у вікнах горіло світло.

— Отже, завтра вранці о шостій виходимо, — чомусь пошепки сказав Льо- ша, — і спостерігаємо за реакцією мешканців.

— Чому о шостій? — заскиглив Мишко. — А о сьомій не можна? Поспати ж людині треба. А потім ще темно та й холодно...

— Згода, людино, даю півгодини. О шостій тридцять виходимо, інакше про­спимо найцікавіше.

Ранок випав безвітряний, притрушував сніжок. Ловлячи дрижаків після те­плого ліжка, ми милувалися ошатними яблунями, але головною була для нас, звісно, реакція мешканців нашого будинку.

— Дивись, — штовхнув мене ліктем Мишко, — у вікні третього поверху з’я­вилося чиєсь обличчя.

—    А он ще декілька людей дивляться з другого поверху! — вигукнув я.

Незабаром у вікнах кожної квартири можна було побачити здивовані об­личчя.

А яблуні були справді гарні! З верхніх гілок спускалися різнобарвні гірлянди з фольги і кольорового паперу; різнобарвні надувні кулі надавали дереву свят­кового вигляду; картонні віслюки, білки, гноми і навіть діди Морози сиділи на гілках. Але головним сюрпризом на яблуні були яблука — справжні, не бутафор­ські, з рум’яними бочками, соковиті, апетитні. їх ми розвісили на гілках яблунь — висять, ніби у розпалі літо.

—    Як гадаєте, не померзли яблука? — захвилювався я.

— Не встигли, — поважно відповів Мишко. — Вночі температура була не нижча, ніж у холодильнику.

— Дивіться, онук баби Даші прокинувся, — раптом сказав Льоша, — і у ві­кно дивиться. Давненько не виходив, все хворіє...

За півгодини п’ятирічний Вовка Несміян, закутаний, ніби у двадцятиградус­ний мороз, міцно тримаючись за руку бабусі, що його супроводжувала, вийшов з під’їзду.

— Навіть снідати не став, — зажурено позіхнула Дар’я Сергіївна, — ходімо та ходімо, каже, на чарівні яблуні дивитись. Місяць майже не виходимо, все хво­ріємо...

Маленький Вовчин ніс був схований під смугастим шарфом, але величез­ні темні очі світилися радістю і захопленням. Матуся мені казала, що Вовка на щось серйозне хворий.

— Та хто ж отак постарався? От тобі краса яка! — не переставала дивувати­ся Дар’я Сергіївна.

Замість відповіді Мишко зняв з гілки найбільше і найкрасивіше яблуко і простягнув Вовці.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 18 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017