Среда, 28 Июнь 2017, 12:40
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 8
Гостей: 8
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

В’язовому паростку дав притулок клен (твір у публіцистичному стилі)

Дорога від будинку до моєї школи лежить через сквер. Особливо подобаєть­ся мені кленова алея. Високі старі клени. Влітку під ними густа тінь, ранньою весною земля тут засіяна дрібними квіточками лимонного кольору, що видають ледве кислуватий приємний аромат. А восени клени особливо красиві. Як пасує їм яскраво-жовте вбрання! У місячному сяйві або похмурого дня дерева розли­вають світло.

Одного разу, як завжди, я йшов до школи і раптом зупинився. Мою увагу привернув старий клен, між двома нижніми товстими гілками якого, з’єднани­ми зі стовбуром, виросло маленьке деревце. Це явно був не клен. Листочки у мініатюрного деревця сиділи на коротеньких черешках. Маленькі, темно-зеле­ні, на вигляд цупкі, різьблені. Яким чином на клені виросло дерево, назву якого я не знав, як воно могло з’явитися там?

Після школи я зайшов до читального залу бібліотеки і розповів Зої Михай­лівні про своє відкриття. По Лісовій енциклопедії ми з’ясували, що клен дав у себе притулок в’язу. А пояснення цьому могло бути просте. Колись вітер за­ніс на клен насіннячко в’яза, воно знайшло притулок у розколині між гілками. Ґрунтом для нього стало моховиння, що росло на клені. Воно було рясно всипа­не часточками землі. Це вітер-сівач подбав, щоб насіннячко не загинуло. Воно прижилося, і ось тепер це був сіянець заввишки близько тридцяти сантиметрів. Дуже зворушливо: старе могутнє дерево і несміливий паросток. Клен не відри­вав від себе чужака, навпаки — здавалося, що його міцні гілки і стовбур захища­ють сіянець. Але ж деревце має рости самостійно! На клені воно рано чи пізно все одно засохне.

Я вирішив розповісти про все своєму другові, однокласнику Олегу. У нас на­родився план. Сіянець треба пересадити у ґрунт. Тут же, у сквері, ми знайшли місце неподалік від клена. Довелося прийти до клена з драбиною: інакше до паростка не дотягтися. За допомогою дитячого совка ми обережно, щоб не по­шкодити коріння, відділили в’язик від клена і посадили на облюбованому нами місці.

Щодня ми з Олегом проходили повз, цікавилися, як наш підопічний. Він був бадьорий і, здавалося, міцнів не щоднини, а щогодини. В’язик благополучно пе­режив зиму, а навесні він увесь покрився зеленим різьбленим листячком.

«Посадив дерево — духовно став багатшим», — прокоментувала бабуся, коли я повів її показати наше деревце.

«Давай, Валерію, вести літопис цього дерева, — запропонувала бабуся. — За­веди спеціальний щоденник і спостерігай за саджанцем. А поки що ми його сфотографуємо. Цікаво буде порівняти років за п’ять фото з деревцем-красенем, в якого перетвориться боязкий поки що в’язик».

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 9 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017