Пятница, 23 Июнь 2017, 10:29
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 11
Гостей: 11
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

МОЕ розуміння змісту вислову Г. Сковороди «Світ ловив мене і не спіймав»

Григорій Савич Сковорода народився 1722 року в селі Чорнухи на Київщині в сім’ї малоземельного козака. З раннього дитинства він виявив пристрасть до музики і співів, а ось ґрунтовну освіту у місцевій школі, де вчителем був пала­мар, здобути було важко, і батько, бачучи потяг сина до книжок, віддав його до славетної Києво-Могилянської академії. Там Сковорода був найкращим учнем, та богословського курсу не закінчив, священиком не став, бо манили його інші обрії: поїхав мандрувати по Європі. Маючи чудовий голос, музичні здібності, він міг би досягти успіху при царському дворі, але все ж таки залишив придворну капелу. Завдяки знанням мов, піїтики, обізнаності у різних науках Сковорода міг би стати професором, але він обирає життя мандрівного філософа.

У збірці «Сад божественних пісень» Сковорода писав:

В город не піду багатий — на полях я буду жить.

Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить.

Бо міста, хоча й високі, в море розпачу штовхнуть,

А ворота, хоч широкі, у неволю заведуть.

Не бажаю наук нових, крім здорового ума.

Крім розумностей Христових, бо солодкість там сама.

(Переклад Валерія Шевчука)

На Харківщині розповідають, що Сковорода ледь не одружився на доньці пана з містечка Валки, яку він вилікував. Уже склали так званого «шлюбного списка»: призначили день вінчання, але Григорій утік ледь не з-під вінця.

Сковорода так і не одружився, не влаштував власного дому, не прилучився до якоїсь чернечої громади, не взяв на себе обов’язки по службі. Його учень і друг Ковалинський писав: «Не вибравши собі жодного стану, він твердо поклав на своєму серці, що посвятить своє життя стриманості, задоволенню малим, цнотливості, простоті манер, щирості, облишить усі суєтні намагання, всі тур­боти надбання майна, всі труднощі надмірностей». Одне слово. Сковорода обрав собі шлях мандрівника, який не обтяжений сім’єю, домівкою, речами, умовнос­тями світу, обов’язками, домовленостями. Він не знав суєти, не сушив собі го­лову, де спатиме, що їстиме, не боявся хвороб і смерті. Владнання усіх можли­вих негараздів він повністю поклав на Боже провидіння і почувався щасливим від природних задоволень, простих і безтурботних насолод.

Не споживав м’яса, бо селяни, які годували мандрівника, і самі рідко бачили його; не пив вина, вдовольняючись сирівцем чи чистою водою з криниці; ходив у простому селянському одязі; спав влітку просто неба у садку або в лісі. Він був великою людиною і неабияким оригіналом.

Двадцять п’ять років мандрував дорогами України цей незвичайний по­дорожній, Чернець без ряси, самітник, філософ, богослов і єретик, учитель, письменник, проповідник, «мандрівний університет» — усе це поєднувалося в Сковороді, його вітали архімандрити і єпископи, місцеві багатії намагалися вла­штувати його життя, допомогти грошима, одягом, житлом, але він тікав у сіль­ські повітки, роздавав речі, жив у пасічників у лісі. Дехто із доброхотів вбачав у цьому погорду, зневагу до себе. Незрозуміла поведінка Сковороди дратувала і шокувала обивательську натуру, але змінити щось у способі життя мандрівного філософа було неможливо. Світ з усіма його принадами не мав влади над Ско­вородою. Торбинка із шматком хліба і цибулиною, скрипка, декілька книжок, селянський сіряк, ціпок у руках — ось і все багатство Сковороди.

Вмираючи, Сковорода просив написати на його могилі: «Світ ловив мене і не спіймав». Це була основа його життя. Філософ поставив стіну між собою і світом, віддаляв себе від щоденних пристрастей, турбот і проблем. У листі до Кирила Ляшевицького він писав: «Хай інші дбають про золото, про почесті, про Сардонаполові бенкети, про низькі насолоди, хай шукають вони народної при­хильності, слави, ласки вельмож, хай одержать вони ці, як вони думають, скар­би, — я їм не заздрю, аби я мав духовні багатства, й хліб духовний, і той одяг, без якого не можна увійти у вельми прикрашені чертоги небесного жениха»:

Взлети на небеса, у версальські хоч ліса.

Одягни одежу злотну.

Шапку царськую добротну.

Як у серці нуда, буде тобі біда.

Проживи хоч триста літ, проживи хоч цілий світ.

Що тобі те помагає.

Коли серденько ридає?

Як у серці нуда, буде смерть і біда.

Після смерті Сковороди родичам-нащадкам не залишилося ніяких статків, але спадщина, яку дістала Україна — безцінна. Це його вірші, зібрані в книжці «Сад божественних пісень...», збірка притч «Байки харківські», а також багато філософських діалогів, бесід, трактатів, які довели, що українська земля може родити геніїв світового масштабу.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 13 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017