Вторник, 26 Сентябрь 2017, 04:05
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Образи сотника та писаря у повісті «Конотопська відьма»

Сотник Микита Уласович Забрьоха та писар Прокіп Ригорович Пістряк — головні герої повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма».

Микита Забрьоха сотенство своє не заслужив, а успадкував. У Конотопі «Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: ...так від отця до сина так сотенство і переходило».

Двадцятип’ятирічним, як помер його батько, Микита Уласович став сотни­ком, але у справах сотні був безпомічний, мов дитя. Він сам зізнається писарю: «Ти знаєш, що я нічого письменного не розкую, хоч у школі вчився, і «вірую» почав було вчити, та на «же за ни», як затявсь, та й покинув письмо». Сотник не вмів не тільки читати й писати. Він не міг порахувати свою сотню, адже «лі­ків більше тридцяти» не знав.

Невміння читати, писати, рахувати робило його повністю залежним від писа­ря. «Лічи сам і роби як знаєш, — говорить Забрьоха Пістряку, — ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». Не зумівши прочитати рапорт, він підписав не там, де слід, на що полковник у відповідь написав: «Конотопський сотник, пане Микито, ти єси дурень».

Микита Забрьоха не одружений, бо старий батько був скупуватим і все шу­кав причину, щоб не брати невістку. То говорив, що хмарна погода і треба че­кати, поки роз’ясниться, то нарікав, що хата мала і нікуди буде діти майбутніх дітей. Але коли Микита поховав батька, то стала йому воля. Вирішив сотник сватати Олену хорунжівну, яка жила з братом на Безверхому хуторі та сама по­рядкувала у господарстві.

Микита Забрьоха був такий розумово обмежений, що не зміг навіть до ладу розповісти про свої наміри, за що й одержав печеного гарбуза.

Та й якій гарній дівчині міг би сподобатися такий чоловік, як Забрьоха? Ось як Квітка описує сотника, який після сну «схопивсь, випозіхався, вичухався, помоливсь Богу, нюхнув разів тричі кріпкої роменської кабаки... сів на лавці: голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очі заспані, уси розку­довчені, сорочка розхристана...» Він тільки й думає, щоб добре випити, смачно поїсти та вволю поспати.

У поводженні з людьми Микита погордливий, пихатий, бундючний. Мова його лайлива. Навіть із писарем він говорить грубо: «Сідай же, приятелю; якого- бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці?»

Але і такий недотепа пристосовується до життя: живе на хабарі і не вважає це злочином. «Я тут є сотник, — гордо говорить Забрьоха, — голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок бо­рошна привезе; аби б тільки позивались...»

Поряд із Забрьохою завжди крутиться писар Пістряк. Він значно хитрі­ший і підступніший, ніж сотник, а своє привілейоване становище використовує у власних інтересах.

Писар хизується своєю вченістю, бо «дванадцять год вчився у дяка у шко­лі: у год вчистив граматику, два годи вчив часословець, півчварта года сидів за псалтирем...» Учився довго, але писане читав по складах. Єдине, що добре за­своїв — це говорити... «не по-просту, усе з писання...». Але те мудрування навіть отець Костянтин не міг зрозуміти і, послухавши, було скаже: «Хто тебе, чолові­че, зна, що ти там говориш!»

Користуючись своєю владою, писар чинить різні свавілля: вимагає від селян хабарі, глумиться з жінок, які протистоять його нахабству.

Мова Пістряка така невиразна, плутана, так пересипана церковнослов’ян­ськими і канцелярськими словами, гцо його ніхто не розуміє. Він намагається видавати себе за вченого чоловіка, але не може навіть до ладу порахувати кіль­кість козаків.

Пістряк плете інтриги за спиною свого приятеля сотника Забрьохи, мріє сам стати сотником, але врепіті-решт втрачає своє тепленьке місце.

І Забрьоха, і Пістряк — одного поля ягоди. Таких Забрьох і Пістряків було серед козацької старпіини безліч.

Григорій Квітка-Основ’яненко у повісті «Конотопська відьма» висміяв об­меженість, свавілля, самодурство таких людей та суспільний лад, який породив подібне убозтво.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 17 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017