Четверг, 23 Ноябрь 2017, 13:12
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 54
Гостей: 54
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

МоЕ ставлення до вчинку батьків Катерини (за поемою Шевченка «Катерина»)

Сюжет поеми «Катерина» — це трагічна історія дівчини, що повірила словам спокусника-офіцера, який покинув і її, і сина. Єдиним і справжнім джерелом твору було саме життя. У газетах середини XIX століття писалося про самогуб­ство дівчат-кріпачок, зведених панами та офіцерами. Шевченкові якось сказали: «Навряд чи правдоподібний той факт у «Катерині», що ніби батько й мати про­гнали Катерину». Але поет стверджував, що такі випадки були частими у сім’ях кріпаків, де доньки народжували байстрюків.

У XXI столітті важко засуджувати чи виправдовувати батьків Катерини, адже в наш час народження позашлюбної дитини, громадянські шлюби стали нор­мою, а не винятком. Але в середині XIX століття жінки-покритки були предме­том людських насмішок. Вони навіть цілим життям не могли спокутувати гріхи молодості. Людська пам’ять була довгою і переслідувала їхніх дітей, онуків і на­віть правнуків, коли через десятиліття могли комусь закинути: «Твоя баба — по­критка!» І в цьому був якийсь глибокий зміст. Кожна людина має право знати своє коріння, пишатися своїми пращурами, брати їхнє життя за приклад. Бай­стрюки такого права не мали, як не могли отримати спадщину чи якусь під­тримку у житті.

У ті далекі часи добре ім’я окремої людини і всієї родини мало величезне значення. Не витримавши переслідувань громадської думки, батьки Катерини стали немов чужими своїй доньці. Вони пригнічені горем, якого не чекали, адже змалечку вчили доньку шанувати себе. Та Катерина покохала офіцера, «як знало серденько». Вона вірила кожному його слову, вірила обіцянкам не забути, повернутися. Дівчині важко було змиритися зі зрадою, адже в Украї­ні слова «честь», «совість» з давніх-давен були святими не тільки для жінок, а в першу чергу для чоловіків. Українські дівчата не сиділи в теремах, чекаю­чи на сватів. Вони вільно спілкувалися із хлопцями, ходили на гулянки, щоб там знайти собі пару. І якщо хлопець обіцяв одружитися, то його слову мож­на було вірити, адже і він ніс відповідальність за стосунки і наслідки. Розбе­щеним, брехливим чоловікам не було віри, і слава про таких йшла селом по­переду них.

З Катериною сталося велике горе. Дарма вона виглядала свого коханого, дарма мріяла про щастя і родинний затишок. Пліткували про неї сусідки по селу, приписували їй те, чого й не було. Але ж батьки — не сусіди, не чужі люди. Вони мали б пожаліти свою єдину дитину, захистити її. Вони ж знали, що не знайде Катерина свекрухи у чужому краю, загине, блукаючи дорогами з малим дитям на руках. Але думка сусідів стала для них важливішою за життя доньки і онука: батько й мати вигнали Катрю з дому. Цей учинок — не данина мораль­ності, це був злочин, продиктований не здоровим глуздом, а егоїзмом. Нехай за­гине донька з онуком, аби перестали пліткувати сусідки, перестали тикати паль­цем на матір-покритку та байстрюка, не кололи б очі старій матері відвертими насмішками і прихованою зневагою та недомовками.

Батьки Катрі вчинили так, піклуючись передусім про свій душевний стан. А мені здається, що вони мали б забути свою гордість, не звертати уваги на дум­ку чужих людей і допомогти єдиній дочці пережити те горе, що звалилося на неї. Мабуть, вони ніколи б не мали доброго зятя, який опікувався б ними в старості, їхня Катря ніколи б не пишалася красою і розумом свого сина, але і донька, і онук були б живі. Малий Івась міг би пишатися якщо не добрим ім’ям батька- матері, то хоча б своїми дідом і бабою. І вже точно не водив би старців по селах. Часто люди приймали у свій дім чужих дітей, давали їм ім’я, забезпечували їхнє майбутнє, не знаючи, ким були батьки знайди.

Тарас Шевченко у поемі «Катерина» не засуджує поведінки своєї героїні, тільки застерігає інших, як батько повчає:

Кохайтеся, чорнобриві.

Та не з москалями.

Бо москалі — чужі люде.

Роблять лихо з вами.

Не засуджує поет і вчинок батьків, адже, добре знаючи сільське життя, розу­міє, що моральні звичаї тогочасного села були непорушними, і годі було й ду­мати про якесь поблажливе ставлення до тих, хто їх зневажав. Шевченко тільки окремими рядочками передає внутрішній стан батьків:

Сидить батько кінець стола На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати Сидить на ослоні.

За сльозами ледве-ледве Вимовляє доні...

У такій складній життєвій ситуації винні всі: Катря, яка не подумала про себе і батьків; офіцер, що збезчестив дівчину; батьки, які не вберегли свою єди­ну дитину; чужі люди, які не виявили хоча б краплини співчуття. А через по­милки дорослих усе життя буде страждати і поневірятися одна-єдина невинна людина — Івась, син Катерини.

Зараз, мабуть, важко давати оцінку діям героїв, які жили в XIX столітті, але ж гуманне ставлення до людей було і залишається актуальним в усі часи. А тому я не розумію вчинку батьків Катерини і засуджую їх за те, що вони не вберегли своє дитя.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 37 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017