Среда, 28 Июнь 2017, 12:27
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 10
Гостей: 10
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

Тема долі і волі в романі «Герой нашого часу»

Тема долі в романі «Герой нашого часу» звучить упродовж усіх глав книги. В «Гамані» Печорін замислюється, чого б то доля закинула його до гурту контра­бандистів. У «Княжні Мері» він радів, що доля послала йому для розваги Груш- ницького, а пізніше Печорін писав у своєму щоденнику: «...судьба как-то всегда приводила меня к развязке чужих драм... Я бьіл необходимое лицо пятого акта, невольмо я разьігрьівал жалкую роль палача или предателя. Какую цель имела на зто судьба?»

В останній повісті роману тема долі стає головною і визначає її назву «Фата­ліст». Яка роль цієї заключної повісті? Якщо Лєрмонтов, домальовуючи портрет головного героя, хотів додати останній штрих до характеру Печоріна, зобразив­ши його людиною, що вірить у долю, то він не сказав би нічого нового. Якби Печорін не вірив у долю, навряд чи став би так часто на неї посилатися в по­ясненні багатьох подій свого життя. На мій погляд, повість «Фаталіст» справді вносить ще один штрих до портрета Печоріна. І річ не в тому, був він фаталістом чи ні, а в тому, як він ставиться до долі, до її невідворотності.

У суперечці про долю, що виникла між офіцерами, можливі два варіанти ставлення до цього: «Своєї долі не минеш!» і «Не підкорюся!» Вуліч своєю долею підтвердив перше рішення. Віра у невідворотність керувала всіма його вчинка­ми. Відчуваючи прихильність долі, він «до самого конца дела прехладнокровно перестреливался с чеченцами», а потім також холоднокровно приставив пісто­лета до своєї скроні, продовжуючи гратися з долею.

Після парі з Вулічем Печорін продовжує роздумувати про долю, про пред­ків, які вірили в те, що «целое небо смотрит на них с участием». Потім він пе­реходить до роздумів про своє покоління: «...мьі неспособньї более к великим жертвам ни для блага человечества, ни даже для собственного нашего счастья». Це покоління не знає ні надії, ні насолоди, з якою стикається душа у будь-якій боротьбі з людьми або з долею.

Можливо, саме усвідомлення приреченості свого покоління підштовхнуло Печоріна кинути виклик самій долі, коли йому випала така нагода. «Я взду- мал испьітать судьбу», — зізнається Печорін, коли вирішив, ризикуючи життям, обеззброїти козака, що розлютився. Але він, на відміну від Вуліча, вирішує «пе­рехитрити» долю, кидає їй виклик. Вчинок Печоріна — не нерозсудлива хоро­брість, а добре продумані дії. «Велев есаулу завести с ним разговор и поставив у дверей трех казаков, ...я обошел хату и приблизился к роковому окну». Розраху­нок Печоріна виявився правильним. «Народ разошелся, офицерьі меня поздра- вили — и точно, бьіло с чем!» Цього разу у вчинку нашого героя був сенс: він запобіг можливості безневинних жертв п’яного козака. І мабуть, зазнав насоло­ди від того, що не чекав сюрпризів від долі, а став з нею до бою, і виявився пе­реможцем. «Я всегда смелее йду вперед, когда не знаю, что меня ожидает. Ведь хуже смерти ничего не случится — а смерти не минуешь».

Без повісті «Фаталіст» портрет Печоріна був би неповним. Адже він не лише холодний егоїст, що змушує багатьох страждати. Він сам намагається повстати проти власної долі, проти нікчемної долі цілого покоління. «Вьі думаєте, что я без спора подставлю свой лоб?» — записує Печорін у щоденнику напередодні дуелі з Грушницьким. «Без спора» у Печоріна не обходиться ніде. Сила волі, ро­зум, рішучість, відвага — все це риси, властиві і герою роману і всьому поколін­ню, яке він представляє. І від цього доля Печоріна виглядає ще трагічнішою.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 36 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017