Четверг, 24 Август 2017, 05:08
Приветствую Вас Гость | RSS

ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Меню сайта

 

Предметы
Форма входа
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения

Главная » Сочинения » Українська мова та література » 9 клас Добавить сочинение

«Вьіхожу один я на дорогу-» Мої роздуми про поезію

Я меж людей беспечньш странник, Для мира и небес чужой.

М. Лєрмонтов

Вірш «Вьіхожу один я на дорогу», написаний Лєрмонтовим в останній рік життя, міг би бути епіграфом до всієї творчості поета. Коли читаєш ці рядки, складається таке враження, що разом із поетом проходиш ще раз «кремнистьій путь» його творчого життя — від початку і до кінця, де він завжди сам-один, знемагає від туги і страждань, все шукає і не може знайти ні спокою, ні бажа­ної мети.

Слова «сам», «самотній» так часто трапляються у віршах Лєрмонтова, що мо­жуть бути їх пізнавальним знаком, символом лермонтовської музи. Ще в пер­ших, знайомих із дитинства, віршах поет приходить до нас «одиноким парусом, белеющим в тумане моря голубом». Потім згадується круча-велетень, що само­тньо плаче в пустелі за хмаринкою, яка покинула його. А на іншому «горючем утесе», «в том краю, где солнца восход», «одна и грустна... прекрасная пальма растет».

«На севере диком стоит одиноко сосна...» Це їй, в її холодній самотності уви­жається сонце і пальма... Але це десь далеко і недосяжно... Таких прикладів дуже багато. І ось сам поет, пройшовши десятилітній шлях творчості, знову виходить на дорогу, і знову сам-один. Шлях його «кремнист». Кремній — твердий камінь з гострими краями. Йти по ньому боляче і важко, особливо, якщо ні з ким роз­ділити цей шлях... Що з того, що

В небесах торжественно и чудно!

Спит земля в сиянье голубом...

у таку тиху, зоряну ніч людина ще дужче відчуває свою самотність. Про ньо­го навіть ніхто не згадує:

...Пустьіня внемлет Богу,

И звезда с звездою говорит.

І від цього «так больно и так трудно» самотньому мандрівнику, стомленому від нездійснених надій, оманливих пристрастей, марних зусиль. «Свобода і спо­кій» — ось останній притулок душі, останнє бажання. Думки про свободу і спо­кій нагадують пушкінські роздуми про життя:

На свете счастья нет,

А єсть покой и воля...

Але саме тоді, коли людина спокійна і вільна, вона знову починає мріяти про те, що не здійснилося, про любов, щастя, про вічну красу і гармонію:

Я б желал на веки так заснуть,

Чтоб в груди дремали жизни сильї.

Чтоб дьіша вздьімалась тихо грудь;

Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,

Про любовь мне сладкий голос пел,

Надо мной чтоб вечно зеленея Темньїй дуб склонялся и шумел.

мрія про гармонію, про злиття зі світом завжди жило в серці поета. Але на­віть в юності вона вже здавалася нездійсненною. У вірші «Бажання» (1832) поет писав:

Дайте раз на жизнь и волю,

Как на чуждую мне долю Посмотреть поближе мне...

Михайло Юрійович Лєрмонтов до кінця свого короткого життя почувався самотнім мандрівником, «чужим для мира и небес». Але водночас він став вір­ним і постійним супутником багатьох читачів, мудрим співбесідником і улюбле­ним поетом.

Рассказать друзьям, чтобы не совпали сочинения!
Рассказать
Категория: 9 клас | Добавил: 00dima (04 Май 2017) | Просмотров: 27 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Allcompositions © 2017